Чоловік пішов від Людмили у найважчий період її життя, коли обом було вже за 50. Біля іншої жінки пробув недовго, бо занедужав. Повернувся до дружини і почав просити, щоб та прийняла його назад

 

В сімейному житті треба бути готовим до всього. Іноді трапляються такі речі, про які і подумати не можна. Люди змінюються з часом і з віком, бо такий закон життя.

Людмила завжди була красивою жінкою. І навіть тепер, після народження дітей, коли їй виповнилося 50 років – вона повсякчас привертала увагу чоловіків. Та й чого їм було не милуватися Людмилою? Висока, струнка, миловидна, з чарівною усмішкою, життєрадісна і товариська – такою Людмила залишалася й тоді, коли стала бабусею. За матеріалами.

А от її чоловік Василь з роками із симпатичного стрункого юнака перетворився на сивого лисуватого товстуна, хоча й був лиш на п’ять років старший за Людмилу.

Та й сама Людмила, дивлячись на свого чоловіка, часто подумки дивувалася: куди поділися його колись привабливі риси обличчя, швидка й енергійна хода, весела вдача? Перетворився на хворобливого товстого стариганя, буркітливого, постійно всім невдоволеного. Хоч як намагалася Людмила втокмачити чоловікові, що про здоров’я і зовнішність треба дбати не тільки жінкам, він лише відмахувався, мовляв, а нащо це йому на схилі віку? Людмила впіймала себе на такій думці: от якби вона аж тепер познайомилася з Василем, то, звичайно, не те що не закохалася б у нього, а навіть симпатії не відчула б.

Як же здивувалася жінка, коли раптом її рідний чоловік, сивий і зморшкуватий пузань Василь, залишив сім’ю та пішов до іншої, значно молодшої жінки! Звичайно, відчувала й гірку образу, адже чоловік пішов саме тоді, коли тяжко захворіла старенька мати Людмили. Весь вільний час жінка відводила догляду за хворою мамою.

Отож Людмила була пригнічена: як Василь посмів залишити її, їхніх дітей, онуків? Та ще й у такий важкий період. І хто ж на нього кинув оком? І взагалі, кому потрібен такий ледащо? Хто на нього зазіхнув,- га? Хотіла хоч мигцем поглянути на ту жіночку, яку її Василь чимось зацікавив… Чи то вона його чимось причарувала? Цікаво, чим же?

Людмила подумки лаяла свого невірного Василя на всі лади. Минали тижні, місяці, а Людмила не подавала на розлучення, бо весь вільний від роботи час клопоталася коло хворої матері. Але вирішила: щойно мама почне одужувати, Людмила поквитається з Василем. Ти бач, волосся сивіє, а дід дуріє.

На жаль, старенької матері невдовзі не стало. Після цього Людмила довго не могла оговтатися. Про Василя Людмила намагалася не згадувати. Але незабаром він сам про себе нагадав. Якось вихідного дня жінка розвішувала на подвір’ї щойно випрану білизну. Раптом із будки виліз їхній пес Рекс, гавкнув у напрямку паркану, а потім чомусь заскиглив, радісно махаючи хвостом. «Кому це він так зрадів?» — подумала Людмила і теж подивилася на хвіртку. Там стояв якийсь літній чоловік у пальті, що повисло мішком на його худій постаті, в кашкеті, з-під якого стирчало сиве волосся.

Людо, здрастуй, це я, — тихо сказав чоловік. — Можна мені увійти?

Не чекаючи відповіді, прочинив хвіртку і ступив на подвір’я. І лише зараз, уважно придивившись до гостя, Людмила впізнала у ньому Василя. Як же він змінився за рік: схуднув, змарнів, став наче нижчим.

—Знаю, що винуватий, — хрипло мовив Василь. — Розумію, що пробачити мені важко. Але, якщо зможеш, прости. Я хочу повернутися до рідних.

Людмила стояла, тримаючи в руках тазик ІЗ мокрою білизною, дивилася на свого колишнього чоловіка і мовчала. Скільки разів вона уявляла собі цей день, коли Василь прийде покаятися, попросити пробачення! І як вона хотіла виявити свою принциповість, як хотіла висловити, що думала про його мерзотний учинок, а потім прогнати!

Але тепер, дивлячись на цю зсутулену постать, зустрівшись із поглядом тьмяних очей, Людмила раптом зі здивуванням зрозуміла, що вся її  неприязнь до нього кудись зникли. Натомість відчувала безмежний жаль до цієї людини.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩