ДЕСЯТЬ РОКІВ ЖИТТЯ! І ЩО? ОСЬ ТАК, ОСЬ ПОКИНУТИ ЇЇ І ПІТИ ДО ІНШОЇ! ЇЇ ЧОЛОВІК, ІВАН, ЇЇ ГОРДІСТЬ, ЯКИМ ВОНА ТАК ПИШАЛАСЯ, ЗАРАДИ ЯКОГО ЖИЛА, ПРОСТО ПРИЙШОВ ДОДОМУ, ПРОСТО СКЛАВ СВОЇ РЕЧІ, ПРОСТО СКАЗАВ, ЩО КОХАЄ ІНШУ І ПРОСТО ПІШОВ! КУДИ – НЕВІДОМО, ДО КОГО – ТЕЖ НЕВІДОМО. А ВОНА? ЇЙ, ЩО РОБИТИ?

 

Давно відомо, що зраджена, обманута жінка здатна на все. Жага помсти штовхає її на немислимі вчинки, на лукаві й підступні дії.

Ось і Лариса у гніві своєму ніяк не може заспокоїтись. Десять років життя! І що? Ось так, ось покинути її і піти до іншої! Її чоловік, Іван, її гордість, яким вона так пишалася, заради якого жила, просто прийшов додому, просто склав свої речі, просто сказав, що кохає іншу і просто пішов! Куди – невідомо, до кого – теж невідомо. А вона? Їй, що робити? Отож і ллються сльози у Лариси і з відчаю, і з жалості до самої себе. За що? Згодом, стан жалості поступово минув і з’явилося інше почуття – знайду, щось зроблю, відплачу!

За матеріалами – “Є”.

І Лариса кинулася телефонувати своїй вірній подрузі Каті. Удвох вони щось та придумають, бо Катерина мудра, розумна і вигадлива.

Спочатку Лариса виплакала на Катиному плечі усі свої болі і жалі, потім грозилася, що помститься за все. Подруга лише гладила її і все приказувала: «Заспокойся, ми їм ще покажемо. Не дозволю я тобі так переживати. Ти і так усі ці роки була тінню Івана. І я вигадаю таку пoмсту, після якої він ще не раз пожалкує, що пішов від тебе. Ти ось лишень заспокойся, бо ж усе треба зважити і розрахувати, сама розумієш, на «холодний» розум». І уже на ранок у Катерини був план. «Почнемо просто зараз. Поглянь на себе в дзеркало, Ларисо. Тобі лише тридцять, а ти на кого схожа? Тьмяне волосся, сіре обличчя, коли ти останній раз робила макіяж? Усе для Івана? Тортики, борщики, котлетки? Сорочку оцю, костюмчик оцей, та щоб напрасовано, та щоб виглядав як цяця? А сама? Самій, тобі не треба виглядати? Ага, тобі ніколи? А ось тепер буде «коли»! І витри уже, нарешті, сльози і закінчуй рюмсати. Теж мені, Іван – індик набундючений! А ти, Лариско – красуня, ти просто про це забула! Ну, нічого, пригадаємо! То, що втілюємо мій план? Та що я питаю у тебе згоди? Втілюємо!»

Найперше, Лариса з Катею вистежили Івана, щоб побачити «кралю», на яку він проміняв Ларису. Ні, ні, вони не збиралися влаштовувати розбірки. Лариса мала оцінити її зовнішність і стати гарнішою за суперницю. А час, що було дуже важливо, був на їхньому боці. Бо ж Лариса з Іваном працювали разом, в одному офісі, а саме зараз вона була у відпустці. Отож, мала з’явитися там після відпустки зовсім іншою – вражаючою і неповторною красунею. Суперниця була блондинкою з короткою стрижкою.

І Катерина перетворила безбарвне Ларисине волосся у розкішну каштанову зачіску і заборонила їй зав’язувати будь-які «хвостики». Косметика? Так! Лариса уже й забула, як нею користуватися. Тепер, з Катею, пригадала. Щоправда, спочатку вона опиралась активним діям Каті, та коли помітила на вулиці увагу і погляди чоловіків – їй почав подобатись їхній план відплати. А похід по магазинах, нові сукні, прикраси!
Ох, а як же їй усе це пасує! Ну і подружка у неї! Разом вони повикидали увесь старий одяг і розвісили у шафі усе нове, гарне, яскраве! І Катя сказала: «Затям, Ларисо, ти більше не Попелюшка! Згадай казку, принц не закохувався в сіру, завантажену домашніми справами дівчину, він закохався в «принцесу» І якби Попелюшка загубила капець, хіба їздив би він королівством, розшукуючи на чию ногу кухонної робітниці його одягнути? Отож бо! А ось кришталевий черевичок привернув його увагу. Ти все зрозуміла, Ларисо?» А й справді! Вона більше не плакала і не тужила за Іваном. Як вона почувалася? Задоволеною собою, гарною, впевненою – королевою. Та попереду, як казала їй Катя, був головний день, «день відплати, – її вихід на роботу, бо з того дня, як Іван пішов, вони не бачилися.

… І ось настав цей день. День, її, Ларисиного, тріумфу. Вона не йшла, вона несла свою вроду поважно і достойно, усміхаючись своїм колегам. Привітно привіталась і сіла за свій робочий стіл. «Ларисо, це ти? Ну і ну! Та тебе і не впізнати! А ми тут зібралися тебе втішати і втирати твої сльози. А ти – ось яка! Ото Іван бовдур!» А через короткий час до їхнього кабінету заглянув Іван…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩