— Я ОСЬ ЩО ПОДУМАВ, — ЗАГОВОРИВ НАРЕШТІ, — ВИ ЖИВЕТЕ ОДНА, І Я ТЕПЕР ОДИН. У МЕНЕ ДІМ У ЦЕНТРІ СЕЛА, БЛИЗЬКО Й ДО МАГАЗИНУ, Й ДО БАЗАРЧИКА, ХУДОБИ ПОВЕН ДВІР, А ХАЗЯЙКИ НЕМАЄ. МОЖЕ, МИ ЗІЙШЛИСЯ Б І ХАЗЯЙНУВАЛИ РАЗОМ? ЖІНКА КРАЩЕ ВСЬОМУ ДАЄ ЛАД

 

Сильний вітер розгулявся не на жарт. Згинав додолу, ламаючи, стебла сухої кукурудзи, куйовдив гілля старих акацій і кленів. Віра вийшла на ґанок і глянула на захід: густі хмари клубочилися над обрієм, затягуючи небо і сонце. Раптом загавкав собака. «Кого це таким вітрюганом принесло?» — здивувалася.

БІЛЯ хвіртки стояв невисокий чоловік у білій сорочці і темному піджаку.

— Доброго дня, — привітався і за хвильку додав: — Чи можна зайти?

За матеріалами – Вербиченька.

Віра ствердно кивнула, здивовано позираючи на гостя.

— Не впізнаєте мене? Я Микола Гордієнко із сусідньої Грушівки.

Це Вірі нічого не нагадувало.

— У мене до вас дуже серйозна справа, — продовжував гість. — Можна присісти?

Віра запросила його на веранду. Він довго вмощувався на стільці, зітхав, схоже, збирався з думками.

— Думав, ви мене згадаєте, — промовив нарешті. — Ви колись у нашій бригаді кухарем працювали, а я трактористом. Знані були ваші борщі та сирники. Досі пам’ятаю їхній смак. Моя Нінка так не вміла…

Чоловік замовк, важко зітхнув, а потім додав:

— Уже рік, як її немає.

Знову запала тиша. Віра ніяк не могла зрозуміти, чого йому треба. Щось невловимо знайоме було в ньому, але що саме, згадати не могла.

— Я ось що подумав, — заговорив нарешті, — ви живете одна, і я тепер один. У мене дім у центрі села, близько й до магазину, й до базарчика, худоби повен двір, а хазяйки немає. Може, ми зійшлися б і хазяйнували разом? Жінка краще всьому дає лад.

І тут Віра згадала. Років п’ять тому на Спаса вона з подругою приїхала в Грушівку на свято села. На вулицях було людно, святково вдягнені селяни раділи сонячній днині, спілкуванню… У Грушівці люди працьовиті, заможні. Добротні будинки свідчення цьому. Минаючи один із них, подруга зупинилася і стиха промовила: «Глянь, це ж Нінка!». Крізь металеву сітку заднього двору Віра побачила сивокосу жінку у вицвілому халаті, підперезаному сірим грубим фартухом. Важко ступаючи у старих розбитих калошах, вона повільно несла повне відро свинячого корму. Втомлена уже зранку, жінка у цей святковий яскравий день мала вигляд недоречної невиразної сірої плями.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩