Поки Сергія не було, Настя часу не втрачала – стала в його хаті «за свою». Біля його матері крутилася, в городі помагала. Коли повернувся – справді таки з Настею одружився. Жив із нею, як міг. Дочку любив дуже. Гроші заробляв. От тільки хати ніяк не тримався. Не раз пошкодувала його мати про те, що розлучила сина з Юлею, бо бачила, що життя з Настею у сина не складається

 

Сергій був парубком хоч куди. З юності у селі мав славу неабиякого розбишаки. Красень-жартівник крутив дівкам голови на всі боки. Змирилася з цим навіть мати. Син у неї виріс красенем.

Окрім нього, у неї ще два сини було: спокійні, гарні діти, от тільки середущий міг нерви витріпати не на жарт. Але й шкодувала його матір найдужче, і за сина готова була на все. Всіх дівок знала, на всіх очі закривала. Крім однієї… За матеріалами.

***

Вони вперше перетнулися, коли Сергій прийшов з армії. Гулянку тоді закотив на весь сільський клуб. Дівчата всі на нього дивилися з захопленням. Однак того вечора йому чомусь було не до них. Армія навчила: на першому місці – міцна чоловіча дружба.

Поки всі дівчата «шпацирували» туди-сюди, щоби зачепив хоч поглядом, він із нудьги взявся в теніс грати.

«А можна я?» – почув збоку. Довгокоса Юлька вправно взялася за ракетку і з першої подачі продемонструвала, що то тільки сільські дівки у тенісі – ні бум-бум. Сама ж вона приїздила сюди зрідка, до родичів, зустрічалася із Сергієвим однолітком уже років зо два й до всіх інших була абсолютно байдужою. Принципово.

«О, привіт! А де твій ненаглядний?» – блимнув зеленими бісиками у відповідь Сергій.

«В армії! Грай!..» – на чималих каблуках Юля його таки «взула». Потому естафету перехопив хтось із хлопців… А вона розчинилася у натовпі, наче й не було.

«Грай! Грай! Грай!..» – Сергієві думки крутилися тільки довкола цього слова. Він довго шукав її у клубі, десь помічав, потім знову губив серед людей. Зрештою і сам зник…

Уже небо сіріло, коли Юля таки дісталася до хати. Літом – ночі на диво короткі. Йшли додому гуртом: всі парами, вона – одна, але як завжди – в центрі уваги. Гримнула хвірткою і вже взялася за клямку, як помітила, що на лавці під виноградом хтось сидить.

«Не оригінально!» – хмикнула, впізнавши в сірому силуеті Сергія.

«Ну, привіт ще раз. Поговоримо, мала?»…

Отак усе й почалося. Мало хто знав про їхні справжні стосунки. Друзі щось помічали, десь бачили їх разом… Але хто повірить, що в них може бути щось спільне? Юлька – така вся «гонорова», «правильна». І він – дебошир та гультяй, який ніякими й ніколи не гребував. А їй, кажуть, …писав листи. А вона йому – вірші. А їй – він був на диво вірним. А вона його – любила, як нікого. А з нею – він був справжнім. А вона – бачила в ньому більше…

Сергій змінився, кидався у крайнощі, коли Юля була далеко. Не чув землі під ногами, коли та приїздила в село. А довго не їхала, мчав до неї сам: за кілометрів 70, автобусом із пересадками, щоб побачитися хоч на пів години. Десь роздобув її фото, поставив на тумбочці біля ліжка. Сергієву матір це злило. І може, то була звичайна жіноча ревність, але одного разу, коли надто розійшлася, випалила синові: «Всядься вже. Взяв собі в голову. Вона тобі не пара. Я її ніколи не прийму. Чуєш? Будь-яку бери, до хати веди, тільки не ту!».

«Як скажеш! Але ти не приймеш, а я – не забуду!» – віджартувався тоді Сергій.

“Сиди! Це – Марина…”

Про те, що колишній коханий прийшов з армії, а Сергій має проблеми з міліцією, Юля дізналася в один день. Серце стиснулося від другої новини не на жарт. «Ми не можемо бути разом. Ми – різні», – відповіла спантеличеному колишньому при першій зустрічі.

За тим і Сергій зник із її життя. Знала, що рік відсидів, що вийде й одружиться з дівчиною зі свого ж села. Його сусідкою. Настею. Юля і вірила в це, і не вірила. Змією в голові крутилася думка, про те, що Сергієва матір права: йому Настя – судилася долею, вона йому борщі варитиме, дітей народжуватиме, гріхи прощатиме… Така проста-простісінька.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩