ВОНА ЦІЛИМИ ДНЯМИ ПРОПАДАЛА НА РОБОТІ — ЗАРОБЛЯЛА. І НІБИ ЗАБУЛА ПРО ГОЛОВНЕ: ТЕ, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ СІМЕЙНИМ ЩАСТЯМ, НЕ МОЖНА КУПИТИ НАВІТЬ ЗА ВЕЛИКІ ГРОШІ. І ПЕРЕСТАЛИ ВОНИ РОЗУМІТИ ОДИН ОДНОГО. ЙОГО ДРАТУВАЛО, ЩО ДРУЖИНИ ДО ПІЗНЬОГО ВЕЧОРА, А ТО Й У ВИХІДНІ НЕМАЄ ВДОМА. ВОНИ ПРИПИНИЛИ РАЗОМ ВЕЧЕРЯТИ, ТА, ВЛАСНЕ, НІ ОБІДИ, НІ ВЕЧЕРІ ВОНА ВЖЕ Й НЕ ГОТУВАЛА. КОЛИ ПОВЕРТАЛАСЬ, ТО ДУМКАМИ ЩЕ БУЛА НА РОБОТІ

 

Андрій і Олеся нещодавно відзначили срібне весілля. Дочки вивчились, повиходили заміж, жили окремо. Між подружжям завжди панували злагода, взаєморозуміння. Та останнім часом наче холодом повіяло. Щось змінилося у стосунках, надломилося.

Вона цілими днями пропадала на роботі — заробляла. І ніби забула про головне: те, що називається сімейним щастям, не можна купити навіть за великі гроші. І перестали вони розуміти один одного. Його дратувало, що дружини до пізнього вечора, а то й у вихідні немає вдома. Вони припинили разом вечеряти, та, власне, ні обіди, ні вечері вона вже й не готувала. Коли поверталась, то думками ще була на роботі. А йому хотілося, щоб Олеся була поруч.

Справді, в метушні буднів і сірих днів ми забуваємо один про одного, навіть якщо і перебуваємо в одній квартирі. Сердечним розмовам віддаємо перевагу спілкуванню з телевізором, нам ніколи зателефонувати, ніколи вислухати. Порадити, поспівчувати…

Андрій почав ревнувати. Вони часто сперечатися, виплескували образи, не розмовляли, затим мирились, бо не могли один без одного. А потім він запив, і вона прогнала його. А коли він перебрався до матері, пити перестав… Іноді цікавився, як у неї справи, вона ж виплакала всі сльози і чекала, що він покличе її, бо самій попросити його повернутися не дозволяла гордість.

Згодом не стало її бабусі, яка жила на Черкащині, і залишила їй у спадок свій будиночок. Раніше вони часто туди їздили. Неподалік хати річка, ліс — чарівний куточок її дитинства.

Вересень уже господарював у лісах, садах, полях і на городах. Бабине літо! І Олеся попросила Андрія відвезти її в село зібрати пізню городину, яблука. Домовитись із сусідкою приглядати за хатою, поки знайдеться покупець.

Він погодився, бо любив там бувати, любив, як і вона, збирати гриби… Коли їхали, потихеньку розмовляли, згадували бабусю Марію, милувалися першою позолотою гаїв, лісочків.

«Десь читала, — сказала Олеся, — що на планеті понад усе люблять повернення літнього тепла. Усі радіють бабиному літу. А бабуня вчила, що ось коли треба відправлятись у ліс — настає чудова пора для збору грибів. Сонце не так сліпить очі, листя ще не повністю покрило землю. Шукати лісові скарби — одне задоволення».

Він із теплою усмішкою поглядав на неї.

Викопали буряки, моркву, які ще навесні сіяла бабуся, зірвали кілька відер антонівки, яку колись прищепив дідусь, прибрали на могилках дорогих людей…

— Ну що, в ліс? — запитав Андрій.

— Обов’язково! — відповіла весело.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩