«НЕ МОЖЕ БУТИ! ЗАРОБИЛА НА КВАРТИРУ ВСЬОГО ЛИШ ЗА 3 РОКИ? ТО ЯК ВОНА ПРАЦЮВАЛА, ЩОБ ТАК ДОРОБИТИСЯ? Я ОТ УЖЕ 15 РОКІВ В ІТАЛІЇ – НІЧОГО, КВАРТИРУ ЩЕ НЕ КУПИЛА!», – БЕЗПРЕЦЕНДЕНТНО КОМЕНТУВАЛА АННА ІНФОРМАЦІЮ, ЯКУ ПОЧУЛА ПРО МАРІЮ.

 

«Не може бути! Заробила на квартиру всього лиш за 3 роки? То як вона працювала, щоб так доробитися? Я от уже 15 років в Італії – нічого, квартиру ще не купила!», – безпрецендентно коментувала Анна інформацію, яку почула про Марію.

В парку, на травичці, група українок вела жваву розмову. Поговорити вони можуть лише в неділю, у них – вихідний. Така собі віддушина на чужині – парк на Ребібії в Римі.

То ж весь тиждень чекають, щоб зустрітися, поговорити, вилити душу одна одній. Бо у кожної своя історія, і, як правило, не дуже весела.

Зранку відправили на Україну передачі: оливкову олію, макарони, тону, обов’язково каву, внукам – цукерки, дітям – гроші.

Важко на чужині. Та й вік вже не той. Наймолодшій, Галині – 49 років. А Анні незабаром виповниться 70. Скоро вже і їй треба буде допомога. Та вона не здається – намагається з усіх сил триматися, постійно жартує, розповідає різні цікаві історії новеньким, вчить їх як вижити в Італії, бо багато чого надивилася на чужині.

Інформація про те, що Марія купила квартиру не давала їй спокою. «А це точно? Інформація перевірена? Бо щось мені не віриться. Мої діти кажуть, що це – неможливо. В Україні все так дорого.»

«Анно, чого ж ви так говорите? Я думаю, цілком можливо», – спробувала заперечити Галина. Вона добре знала Марію, бо були з нею з одного села.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩