У ДОМІ ЧУЖОГО ЧОЛОВІКА КСЕНЯ ЖИВЕ ДЕСЬ ІЗ ПІВРОКУ. РОДОМ ВОНА З ВЕРХОВИНИ. ГУЦУЛКА. ПРИЇХАЛА РАЗОМ З ІНШИМИ ЖІНКАМИ В СПИРИДОНІВКУ НА ЗАРОБІТКИ, ОБРОБЛЯТИ БУРЯКИ. ВСЕ СЕЛО ГYЛО, КОЛИ ВОНА БЕЗ ПОЯСНЕНЬ ВТEКЛА ВІД ФЕДОРА

 

– Ксеню, Ксе – чоловік ледь легенько погладив за плече, дбайливо поправив ковдру, повернувся на інший бік і вже за кілька хвилин захропів. Жінка тихенько дістала з-під подушки турунтулки з вати, заткала ними вуха, важко зітхнула і намагалася заснути.

У домі Федора Ксеня живе десь із півроку. Родом вона з Верховини. Гуцулка, як називали її в селі, приїхала разом з іншими жінками в Спиридонівку на заробітки, обробляти цукрові буряки. Важка робота, але дівчата були задоволені, бо керівник господарства щедро оплачував їх працю. Поселили їх у гуртожитку. З ранку й до пізнього вечора на полі, а вихідними дівчата ходили до сільського клубу. Поспілкуватися, поспівати, розважити душу після трудових буднів. Там Ксеня і познайомилася з Федором. Він вирізнявся з-поміж сільських чолов’яг. А що ж хотіти? Колишній військовий, підтягнутий, міцний. Розумний і тактовний. Сподобався їй відразу. Та і Федору запала в душу чорнява гуцулка Ксеня. Наш ДЕНЬ

Після відставки він переїхав жити в батьківську хату в рідне село, завів чимале господарство, обробляв город. Не приховував, розповів Ксені, що має сім’ю, що дружина із сином залишилися жити в місті. Важко складаються стосунки, проблем багато. Жінка із розумінням поставилася до цього. В житті все може бути – часто сама собі повторювала. Його відвертість викликала у неї співчуття й бажання поділитися своїм пережитим. Бо її сімейне життя також не склалося. Розлучилася зі своїм чоловіком-пuяком. І навіть на ці заробітки поїхала, щоб, можливо, зустріти своє щастя далеко від дому й не повертатися туди, де серце боліло.

Федір був цікавим, підкупляла його задушевність і твердість водночас. Ксені подобалася його діловитість, почуття гумору, начитаність. Вона за життя стільки всього не перечитає, стільки він уже всього знав. Захопилася жінка, закрутив їй голову цей сорокап’ятирічний майор. Гарно залицявся. Поволі стосунки переросли у серйозніші. Ксеня часто думала про те, що Федір саме той чоловік, з яким би вона хотіла розділити хлібину старості надвоє.

Але він навіть не намагався робити якісь подальші кроки. Його влаштовувало усе так, як було. Для нього це була така собі сезонна любов. Іноді Ксені здавалося, що він уже чекає осені й того часу, коли заробітчанки їхатимуть на свої полонини.

За великим захопленням у душу жінки закрадалося розчарування. Ловила себе на думці, що їхні розмови усе частіше зводяться до Федорового монологу про баранів, свиней, помідорів, дружину і сина, які його не розуміють, ні за що мають. Мовчки слухала, а на язиці крутилося запитання – а я тут до чого, не влаштовує тебе щось, то змінюй, а влаштовує, то не треба, щоб півсвіту знало, живи і далі з цим. Сум’яття почуттів роїлися в душі. Останньою краплею у цих стосунках стали слова Федора, яких вона ніколи не чекала. Якось лежачи в міцних обіймах, слухаючи його вуркотіння на вушко, Ксеня розповідала йому про свої мрії, про дім, який хоче, про сім’ю.

– Але знаєш, мені не подобається тут у тебе. Я б не хотіла жити в таких умовах, – сказала і пошкодувала відразу.

– А тобі ніхто й нічого не пропоную! – відрізав у відповідь, а наче відрізав від себе назавжди.

Ксеня повертатися у цей дім більше не мала жодного бажання. Просто скоротила їх спілкування до мінімуму. Стала уникати, а потім і зовсім зникла з села.

Федір не міг зрозуміти, що трапилося і чим це він викликав таку реакцію у жінки. «Хто його зрозуміє цих жінок! Ти до неї з усією душею, а вона тобі туди плює!» – сам перед собою виправдовувався.

Звістки від Ксені не було довго. Аж тут якось поштарка розвозила пенсію і пригальмувала біля його двору.

– Дай Боже здоров’я, Андрійовичу! Як поживаєш? – було зрозуміло, що балакуча Ольга не так собі зупинилася, щоб здоров’я йому побажати, а має уже на язиці якусь сільську побрехеньку.

– Та помаленьку, дякую! – Федір підійшов ближче. – Що там нового у селі, бо давно за цим господарством не виходив нікуди.

– Кажуть люди, що бачили в райцентрі твою гуцулку. Вона не поїхала тоді додому, бо там її ніхто не чекав! А ще кажуть, вiддaлася в Іванівку за Михайла, шофер такий, як циган білозубий, пам’ятаєш? Він у нас тоді буряки возив на завод. А тепер бiда, загuнув Михайло, а родичі вигнали її з хати. Бо не до душі їм із самого початку була невістка. Чорна і темна, як сновuда ходить.

Федір задумався. Щось закололо під серцем – чи то жаль, чи то небайдужість.

– То де вона зараз? – перепитав, – в Іванівці?

– Та мабуть там… цього не скажу. А ти аж на лиці, Андрійович, змінився, видко, гуцулка добре тобі тоді голову задурила.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩