Тридцять років ми живемо поряд із свекрухою. У домі нашому мир та злагода. А я з часом навчилася і за худобою доглядати, і город сапати, і борщ та вареники готувати. Тепер я точно знаю, що мир і злагода в сім’ї залежить лише від нас самих

 

Ніколи б не подумала, що моє життя так вдало складеться на чужині. Мій чоловік мене дуже молодою із армії привіз – таке собі куценьке, кирпате, тоненьке, як лозинка, дівча. Василь служив у Сибіру, а я бібліотекарем у військовій частині працювала – так і познайомились, а потім іскра спалахнула, а там і справжнє кохання.

Так закохалась, що на край світу з милим би помандрувала, хоча батьки не схвалювали моє раннє заміжжя, та ще за хохла, як вони казали. За матеріалами.

Як побачила мене на подвір’ї свекруха, та як заголосила: «Ой, матінко-голубонька, подивись, що ми з нею робитимемо? Воно ж городське – книжки читати та на піанінах грати… А хто ж мені допоможе худобу порати, город доглядати, у хаті господарювати? Та я ж думала і сподівалась, що ти, сину, візьмеш заміж Олену, сусідку нашу. Що сама дівка гарна та дебела, робота всяка в руках горить, що й рід їхній увесь знаю – з діда-прадіда путящі та працьовиті…»

В очах затьмарилося – як я тоді не підхопила свою валізку та не дременула додому, порогу свекрушиного не переступивши? Мабуть, тому що Василя любила дуже.

І якось серцем своїм відчула, як то воно важко матері – вимріяти одну невістку, а несподівано зустрічати зовсім іншу з незнайомої родини, з далекого краю. З очей закапали дрібні сльози.

І якось серцем своїм відчула, як то воно важко матері – вимріяти одну невістку, а несподівано зустрічати зовсім іншу з незнайомої родини, з далекого краю.

З очей закапали дрібні сльози.

– То що, нам повертатись назад? – тихо запитав Василь. Зітхнула мати, витерла краєчком хустки очі, двері відчинила:

– Заходь, сину, заходь, дочко. Слава Богу, відслужив і пару знайшов, – мовила вже зовсім іншим голосом – теплим і люб’язним. І я відчула, що вона не хитрує і душею не кривить. Просто жінка швидко підпорядкувала свої миттєві почуття здоровому глузду: адже може залишитися при власних амбіціях з омріяною невісткою, але втратити дещо більше – рідного сина.

По обіді почали нехитрі свої пожитки розпаковувати. Василь вийняв плакат із портретом Алли Пугачової, на стіну лаштує.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩