– Надю, лікар має рацію, – якимось чужим голосом мовив Орест. – Завтра напишеш відмову, а згодом у нас буде здорова дитина. Ти ж не хочеш все життя присвятити інваліdу?

 

Останнім часом Надії все частіше здавалося, що далі звертатися нема до кого. Скільки медичних світил вона об’їздила, в скількох знахарок і травниць була – а все марно.

Хвороби не відступали від маленького Микитки, а, здавалося, атакували його з усіх боків все більше. До старих діагнозів додавалися нові.

– О, Боже, що ж робити?! – часто ридала молода жінка. – Чому так? Чому це трапилося саме з моєю дитиною?

У пам’яті виринали картинки з минулого. Ось Орест, її коханий Орест, який клявся у вічній любові, зізнається у коханні і просить стати його дружиною.

– Я зроблю все, аби ти була найщасливішою жінкою у світі, – шепоче він, пригортаючи її до своїх грудей. – Надійко, я тобі це обіцяю.

А ось їхнє гучне та пишне весілля, на якому гості щиро милувалися красивою парою і зичили їм якнайкращих благ.

Перші два роки й справді були казковими. Інколи, просинаючись серед ночі, молода жінка й сама думала, що про таке життя можна лише мріяти. Її ранок починався з п’янкого цілунку, а ніздрі лоскотав аромат щойно звареної кави. Поки вона приймала душ, коханий готував сніданок, а ввечері, повернувшись із роботи, Надя знову опинялася в палких обіймах чоловіка.

Романтичні вечері при свічках, ночі на ліжку, встеленому пелюстками троянд, відпочинок за кордоном, прогулянки верхи на конях, походи в гори – все це було невід’ємною частиною їхнього життя. Доти, поки не народився Микитка.

– Не буду обманювати, – було видно, що лікареві, який має за плечима чималий досвід, все ж не легко було говорити це. – В дитини проблеми зі здоров’ям. Причому настільки серйозні, що я радив би вам залишити малюка в інтернаті. Повірте, так буде краще і для вас, і для нього.

Що було далі – Надя пам’ятає вкрай погано. Спершу ридала і нарікала на Бога, що той не дав її синочку здоров’я. Тоді кричала лікареві, що це помилка і він спеціально так каже, аби забрати її малюка і віддати якійсь бездітній парі. Опісля була довга і дуже важка розмова з чоловіком і батьками.

– Надю, лікар має рацію, – якимось чужим голосом мовив Орест. – Завтра напишеш відмову, а згодом у нас буде здорова дитина. Ти ж не хочеш все життя присвятити інваліdу?

– Оресте, коханий, це ж наш син, – плакала вона. – Той синочок, якого ми так чекали. Пам’ятаєш, як ми раділи, коли він почав ворушитися і як чекали чергового поштовху? Як придумували ім’я? Милий мій, невже ти зможеш відмовитися від рідної дитини? А проблеми зі здоров’ям… Ми знайдемо найкращих лікарів, і вони вилікують нашу крихітку.

Однак чоловік та родина були невблаганними. Вони категорично наполягали на тому, аби відмовитися від немовляти.

– Ну, навіщо тобі проблемна дитина? – не стерпіла свекруха. – Відмовся і забудь. Поїдете на курорт, а там через рік-два народиш здорову. А про це й не згадаєш! Невже ти хочеш поламати життя і собі, і Оресту, і нам усім?

Проте молода жінка вже знала, що ніхто і ніщо не змусить її відмовитися від дитяти. Тож за декілька днів привезла хлопчика з пологового будинку. А ще через місяць Орест залишив її.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩