Перший візит в обитель «королеви-матері-свекрухи» пройшов гірше немає куди. Розкритикувавши мою зовнішність і вік, мама чоловіка повела мене на кухню зі словами: «Подивимося, що ти вмієш, люба.» Приготований мною обід полетів у відро для сміття. І це був тільки початок мого пекла

 


Я йшла додому від психолога, а в голові крутилися його слова: “Вам важливо зрозуміти, що мама чоловіка нікуди не дінеться з його життя. Він – її син, а зв’язок матері і дитини, не розірвати.» Я стала думати, а як же мій такий зв’язок з сином? Його руйнують, цинічно і безсовісно. Я стала думати, як вибратися з цього болота. Зовсім не такого результату я очікувала від візиту до лікаря. Це була моя остання надія на мир в сім’ї.

Як це часто буває, жили ми зі свекрухою, у неї вдома. Чоловік не хотів переїжджати – навіщо? Мама все знає, мама всім рулить, ніякого напрягу. Адже чоловік мене відразу попередив, що його мама – це все, і він її не кине ні за яких обставин. Я ще тоді подумала: яким хорошим сином виховала його ця чудова жінка, треба обов’язково з нею познайомитися.

Перший візит в обитель «королеви-матері» пройшов гірше немає куди. Розкритикувавши мою зовнішність і вік, мама чоловіка повела мене на кухню зі словами: «Подивимося, що ти вмієш, люба.» Приготований мною обід полетів у відро для сміття. «Тебе ще вчити і вчити» – процідила свекруха і пішла.

Майбутній чоловік обняв мене і сказав: «Не переживай, мама тебе всьому навчить». Бігти від них відразу, не озираючись – було б єдиним вірним рішенням. Але любов і жіноче «я зможу», взяли верх над здоровим глуздом. Ми одружилися там, де сказала свекруха. На мені була сукня, яку вибрала вона. Перший танець молодят теж танцювала вона з моїм чоловіком.

Ми жили під абсолютним контролем цієї жінки: зарплати віддавали їй, витрати підтверджували чеками. Мою квартиру було вирішено здавати, гроші за оренду також забирала вона. Я дуже любила чоловіка і терпіла все це заради нього. Коли я завагітніла (з дозволу свекрухи, звичайно), все стало ще гірше. Передбачалося, що відразу після пологового будинку я вийду на роботу, залишивши дитину їй. Вона хотіла замінити мене ще в пологовому будинку, але лікарі не дозволили. Я бачила сина тільки по вихідним. По буднях він ще спав, коли я йшла на роботу, і вже спав, коли приходила.

Першим його словом було «мама». Але назвав він так не мене, а свекруху. Уявіть картину: дитина називає бабусю мамою, вона бере його на руки, їх обіймає мій чоловік і вони всі посміхаються. А я стою осторонь, немов зовсім зайва. Немов виконала своє призначення: народила дитину для людей, у яких не може бути своїх дітей. У моїх очах все виглядало саме так.

Я зібралася і сходила до психолога. Додому я йшла, засмучена візитом. Не такого результату я очікувала. Я стала думати, як вибратися з цього болота, що засмоктало мене по саму шию. Я почала брехати свекрусі, що мені не дали премію, оштрафували, що я скинулася на подарунок начальнику. Я планувала накопичити певну суму грошей, щоб забрати сина і втекти в інше місто. Паралельно з цим почала шукати покупців на квартиру.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩