Сьогодні у неї день народження – 70, але ні рідний син, ні дочка не приїхали…

 

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні їй виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, не привітали.

Правда сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Марія яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.

Звичайно, всі знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ганну Петрівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці.

Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.

Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Анна Петрівна помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:

– У богадільню мене здаєш, синку ?.

Він почервонів, заметушився і винувато відповів:

– Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.

Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав як справи і не дослухавши до кінця, кудись побіг.

Ось і живе вона тут уже другий рік.

Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Анна Петрівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Анна народилася в селі.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили бідно, але і не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.

Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький запорожець. Ось на цьому запорожці і потрапив Петро в аварію.

У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати та одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.

Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩