ВОНА НАРOДИЛА ДВОХ СИНІВ. А ДАЛІ ТРАПИЛОСЬ НЕПEРЕДБАЧУВАНЕ… ВАСИЛЬ ЗНАЙШОВ СОБІ КOХАНКУ І НЕВДОВЗІ РОЗЛУЧИВСЯ З ОКСАНОЮ І ПІШОВ ЖИТИ ДО ІНШОЇ ЖІНКИ. ЗГОДОМ Я ДІЗНАЛАСЯ СПРАВЖНЮ ПРИЧИНУ

 

Закарпатки люблять хвалитися своїми кулінарними талантами. У нас бути хорошою господинею модно. Новими стравами наші шіковні жони особливо люблять дивувати гостей. А родину часто загодовують якщо не до смeрті в прямому значенні слова, то до хвoроб точно.

Отже, своєю історію про куховарство та хвoроби поділилася ужгородка Таміла Майор. Джерело

Я виросла і виховувалася в угорській родині. Моя мама дуже добре готувала. Батько дуже любив м’ясні страви, тож мама всіляко догоджала йому – ми їли різні наїдки зі свинини тричі на добу. Мене виховували так, що дружина передусім повинна нагодувати чоловіка, дітей, рідних, усе інше – другорядне.

Тож коли я вийшла заміж, жила за цим принципом. Готувати я також навчилася добре. Досі немає такої неділі, аби на обід у хаті не було курячого бульйону, голубців, відбивних, котлет та ще хоч трьох видів гарячих страв.

Більше того, чоловікові їжу я подаю на стіл із точністю до хвилини. Інакше він нервує, сердиться і каже, що я – неточна, не вмію планувати час, адже поїсти для нього – свята річ.

Та мова не про це.

Мала я подругу, яка одночасно була моєю сусідкою.

Виросла вона у Воловецькому районі у бідній багатодітній родині. Коли їй було 8 років, пoмeрла мати, тож вона та ще два старші брати та три молодші сестри залишилися фактично сиротами. Батько через рік одружився, нова дружина народила ще двох дітей. Чужих не любила, нічого не вчила, вони були постійно голодними. Тож Оксана готувати так і не навчилась. У 18 років, ще студенткою, вона вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка в Ужгород. Він працював у поліції і приносив додому на ті часи справжні делікатеси. Але біда, бо дружина нічого з них не могла зготувати.

Так прожили вони 8 років. Вона народила двох синів. А далі трапилось непередбачуване… але для мене – цілком логічне. Василь знайшов собі коханку і невдовзі розлучився з Оксаною і пішов жити до іншої жінки. Згодом я дізналася, що Ірина – кухар. І тут усе стало на свої місця. Я розуміла, що чоловік хоче смачно поїсти, а з моєю сусідкою такої можливості в нього не було.

Якось до мене на релігійне свято Оксана прийшла в гості з дітьми. Вони їли так, ніби тиждень сиділи голодними. У мене стискалося серце, коли дивилася на тих хлопчиків, як вони жадібно ковтали котлети і як набивали роти тістечками.

Я думала, що Оксана мене похвалить, що я добра господиня, що так багато всього в мене на столі і яке все смачне… та, на мій подив вона сказала зовсім інше.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩