Зі мною через це перестали вже спілкуватися купа знайомих. Але мені все одно. Просто я терпіти не можу брехню і зради, і якщо дізнаюся, що хтось когось зраджує, завів романчик чи «віддушину» на стороні – одразу повідомляю про це постраждалій стороні, навіть якщо винуватий чи винувата – мої добрі знайомі, друзі. Я вважаю, що це правильно. Але нещодавно до мене заявилася подруга з докорами: мовляв, навіщо я їй сказала, що її чоловік має іншу жінку? Хоча насправді мала б бути мені вдячною.

 

Я терпіти не можу брехню і зради, і якщо дізнаюся, що хтось когось зраджує, завів романчик чи «віддушину» на стороні – одразу повідомляю про це постраждалій стороні, навіть якщо винуватий чи винувата – мої добрі знайомі, друзі.

Зі мною через це перестали вже спілкуватися купа знайомих.

Та я все одно вважаю, що це правильно. Гірка правда завжди краща солодкої брехні! Ну хіба я не права?

Але нещодавно до мене заявилася подруга з докорами. Хоча насправді мала б бути мені вдячною. Адже це я вистежила, що її чоловік кілька разів на тиждень за заправці, що недалеко від його офісу, підбирає одну й ту саму жінку. Вона сідає до нього в машину і вони їдуть в сторону виїзду з міста. Як тільки я переконалася, що вони коханці (це видно: вона його одразу обіймає і цілує, ще коли навіть не встигла закрити двері) – я тут таки розповіла про це подрузі, ще й додала фото, яке зробила тихцем.

Подруга в якийсь день почекала на біля тієї заправки, а потім поїхала за ними і на власні очі побачила, як вони зупинилися біля заміського готелю.

Вся ця історія завершилася розлученням моєї подруги зі зрадником-чоловіком. І це правильно, бо як же ще?

І от, як я вже сказала, недавно вона приїхала до мене. По її настрою я зрозуміла, що він в неї кепський, але я все-таки запропонували кави.

– Не хочу я з тобою каву пити і взагалі спілкуватися далі не хочу. Я заїхала, що б сказати це тобі в обличчя. Ну навіщо ти тоді мені розповіла про них, навіщо полізла в наше життя?.. Сашко говорив мені тоді, що то в нього було зовсім не серйозне захоплення, що вона прилипла до нього, а він вже хотів її послати подалі, бо розумів, що любить мене і дітей і не хоче нас втратити. Але я, ображена, не змогла його простити. Зараз, коли минуло півроку після розлучення, я розумію: як би чудово було, якби ти мені взагалі нічого не сказала! Я б не була зараз сама з двома дітьми, а Сашко, можливо, почуваючи в душі провину, ще краще б до мене відносився… А тепер кому я потрібна? Мені 35, діти… Та й Сашкові без нас погано… Але зараз вже запізно вертатися назад: я все одно не зможу забути його вчинок, уявлятиму те… Інша справа, якби я того ніколи не знала зовсім!.. – майже викрикнула з гіркотою Ліда.

Мені хотілося сказати їй, що вчинивши так раз, він робив би це й надалі, що зрадників не можна вибачати, що вона має бути мені вдячною…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩