– НЕХАЙ ВСТАЄ І НА РОБОТУ ВAЛЕ, ЛEДAР! НА ПOХOРОН ЩЕ НЕ ЗАРОБИВ! – КPИЧАЛА ТЕЩА НА ХВOРOГО ЗЯТЯ: – ТИ ХОЧ ВНОЧІ СЛУХАЙ, ДИХАЮ Я АБО ВЖЕ НІ, – ЗІ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ СКАЗАВ ЧОЛОВІК ДРУЖИНІ, ВИМИКАЮЧИ СВІТЛО

 

– Так орати треба на твоєму Сергію! – каже сорокарічній Людмилі мама-пенсіонерка. – Нехай поменше придурюється! Он батькові нашому вже давно як за сімдесят, він і на дачі оре, і вдома все робить, і з магазину сумки важкі сам пре! А тут молодий мужик розлігся на дивані, в боці у нього пульсує! Тьху! Я і то не лежу, в своєму віці, а тут! Добре влаштувався – всі навколо танцюють. Нехай встає і на роботу вaле ! На пoхoрон він собі ще не заробив, так йому і скажи!

Людмила в шлюбі без малого сімнадцять років. У них з чоловіком двоє дітей-школярів. У молодшого сина в дитинстві були проблеми зі здоров’ям, тому Людмила довго не працювала, сиділа вдома, займалася дітьми: навчання, лікування, гуртки-секції, підготовка до школи.

Зараз, слава Богу, все більш-менш нормалізувалося, хлопчик вже в п’ятому класі, а Людмила дуже вдало знайшла роботу недалеко від будинку, працює третій рік і навіть робить якусь кар’єру, хоча про це вже навіть не мріяла.

І, здається, все добре, жити б тепер так радіти: діти самостійні і майже дорослі, своє житло, улюблена цікава робота, на якій все ладиться і все виходить.

Тільки, мабуть, в цьому житті без проблем не буває, і вилазять вони найчастіше з того боку, звідки не чекаєш.

Раптово став скаржитися на здоров’я чоловік.

І спочатку Людмила злякалася не на жарт: настільки на нього це було не схоже. Чоловікові зовсім небагато за сорок, спортивний, підтягнутий, ще до недавнього часу в басейн ходив по суботах і пару раз в тиждень бігав у парку вранці. Ніколи нічим не хворів, максимум – ГРЗ, лікарняні не брав, відлежувався вдома день-другий, якщо вже зовсім було погано – і на роботу. Аж до того, що й гадки не мав, де розташована поліклініка.

Ну а як інакше, багато років він був єдиним годувальником сім’ї. Та й роботу свою любив, робив з душею, аж до того, що і вечорами сидів мало не до ночі, і по суботах мотався в офіс, і додому зносили паперу і сидів ночами – ти, мовляв, йди лягай, а мені потрібно ще попрацювати.

Загалом, трудогoлік класичний.

І коли така людина раптом замість того, щоб стрімголов летіти в офіс, лягає на диван і згортається калачиком – стає не по собі.

При цьому виразних скарг чоловік не пред’являє. Кожен день болить в новому місці. Те рука нiміє, то голова болить, то в очах темніє, то в боці коле, то в животі намацується “щось не те”. Людмила потягла чоловіка по лікарях. Були й у районних, були і у платних, були і на консультаціях у професорів, обстежувалися уздовж і поперек, здали всі можливі аналізи, від глuстів до oнкoлoгії. І нічого серйозного не виявили. Такого, щоб прямо ось лежати, дивитися в стелю і сумно твердіти: “Мабуть, недовго мені залишилося.”

Хоча жоден лікар не говорить, що чоловік Людмили повністю здоровий.

Дрібні незначні відхилення знаходять практично всі. Трохи підвищено одне, трохи знижений інше – ну а чого ви хочете, при наших стресах і екології. Школярів вже здорових немає, а дорослих людей за сорок тим більше.

Але чоловікові Людмили, за словами лікарів, хвилюватися нема про що. Потрібно просто постежити за режимом. Правильно харчуватися, виключити жирне і інше некорисне, більше гуляти, досить спати. Ну можна в принципі прокoлоти курс вітамінів.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩