ВИ НІКОЛИ НЕ ЗАМИСЛЮВАЛИСЯ ЧОМУ ДИТИНА ЗАВЖДИ СПИТЬ НА РУКАХ У ЖЕБPАКІВ? А Я ВАМ РОЗКАЖУ…

 

У переході біля станції метро сидить жінка невизначеного віку. Їй можна дати з ходу і тридцять, і двадцять три, і сорок два. Волосся у жінки сплутані і брудні, голова опущена в скорботі.

Перед жінкою в переході лежить кульок. В кульок жалісливі громадяни кидають гроші. І не кидали б, та на руках жінка тримає вагомий «аргумент» на користь того, що їй гроші просто необхідні. На руках у жінки спить дитина років двох.

Вона в брудній шапочці, що була колись білою, в спортивному костюмі. Перехід — місце досить жваве. І тече нескінченним потоком людей, і дзвенить дрібниця в кульку, і шарудять купюри.

Я ходив повз жінки близько місяця. Я здогадувався, кому йдуть гроші. Вже скільки говорено, скільки написано, але народ наш такий — жалісливий. Жалісливий, до сліз. Готовий народ наш віддати останню сорочку свою, останні копійки з кишені витрусити.

Подав такому «нещасному» — і відчуваєш, що в тебе все ще не так погано. Допоміг, начебто як. Добру справу зробив.

Я зрозумів, що саме здавалося мені «неправильним», вже саме перебування дитини в брудному підземному переході з ранку до вечора. Дитина спала. Ні схлипу, ні зойку. Спала, уткнувшись личком в коліно тієї, яка представлялася його мамою. Жебpачка підняла на мене очі. Наші погляди зустрілися. Б’юся об заклад, вона зрозуміла те, що зрозумів я.

У кого з вас, шановні читачі, є діти? Згадайте, як часто вони спали у віці 1-2-3-х років? Годину, дві, максимум три (не підряд) денного сну, і знову — рух. За весь місяць щоденного мого ходіння по переходу я ЖОДНОГО РАЗУ не бачив щоб дитина рухалась! Я дивився на маленького чоловічка, уткнувшогося в коліно «мами», і стpашна моя підозра поступово формувалося в тверду впевненість.

— Чому він спить весь час? — запитав я, втупившись на дитину. Жебpачка зробила вигляд, що не розчула. Вона опустила очі і закуталась в комір потертої куртки. Я повторив питання. Жінка знову підняла очі. Вона подивилася кудись за мою спину. У погляді її виразно читалося втомлене роздратування упереміш з цілковитою відчуженістю. Я вперше бачив подібний погляд. Погляд істоти з іншої планети.

— Пiшов нa … — вимовила вона одними губами.

— Чому він спить?! — я майже кpичав. Ззаду хтось поклав руку мені на плече. Я озирнувся. :

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩