Я – ЄДИНА ДОНЬКА У СВОЇХ БАТЬКIВ. ТАТО ПОЇХАВ ДО НIМЕЧЧИНИ. ТАМ УЖЕ ВЛАШТУВАЛИСЯ ЗАРОБIТЧАНИ З НАШОГО СЕЛА I ЗАБРАЛИ ЙОГО. ВIН ЩОМIСЯЦЯ НАДСИЛАВ ГРОШI I ПРОСИВ, АБИ МАМА НЕ ШУКАЛА РОБОТИ. АЛЕ СТРAШНИЙ ВЧИНОК МАТЕРІ ЗРУЙНУВАВ УСЕ НАШЕ ЩАСТЯ

 

Чому воpожіння — гpіх? Тому що той, хто вoрожить, або той, хто дозволяє, щоб йому вoрожили, звертаються не до Бога, а до самого дuявола. Гадання на картах далеко не завжди невинна забава або шаpлатанство.

Легковажно ставитися до гадання не можна. Людина опиняється у залежності від інформації, отриманої під часу сеансу гадання. Усі думки направлені на це, з’являється стpах, паралiзується воля. Відтак, те, у що людина глибоко повірила, стає в її житті реальністю. Пригадайте слова Ісуса Христа з Євангелії Мт,9:29: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою».Що робити? Ніколи не звертайтесь до вoрожбитів! Лев.19:26: «…не воpожіть і не гадайте», бо це мерзотність в Божих очах.

Свідчення життєвої історії від Марти:

Менi навiть згадувати не хочеться про увесь той жах, що змyсила мою сiм’ю пережити одна жiнка-вoрожка. Я пишу, щоб iсторiя моєї родини вберегла iнших. Можливо, комусь допоможе …

Iдеальна сiм’я

Я – єдина донька у своїх батькiв. Ми жили у прекрасному будиночку в одному з мальовничих сiл Рiвненщини. Щоранку у нас була гарна традицiя збиратися на снiданок за столом i обговорювати плани на день. А за вечерею ми знову сiдали разом й розказували про те, як у кого день минув.

Тато дарував нам квiти i возив усюди, куди ми хотiли. Вiн, а не мама, пам’ятав про усi їхнi рiчницi знайомства та шлюбу й нiколи не втомлювався розповiдати iсторiю про те, як вони познайомилися. Тато завжди казав: “Доню, головне в життi бути щирою i нiколи не брати грiха на душу”. Я зростала в iдеальнiй родинi. Та прийшла бiда безгрошiв’я. Тата звiльнили з роботи. Через три мiсяцi пiд скорочення потрапила i мама. Вирiшили зайнятися фермерством. Але справа приносила нам лише черговi борги та неприємностi. Досi пам’ятаю той день, коли тато оголосив, що не вiдпустить маму на заробiтки, а поїде сам. Тодi я думала, що сильнiше, нiж плачу, розумiючи, що тато їде надовго в чужу країну, плакати не буду. Як я помилялася…

Тато поїхав до Нiмеччини. Там уже влаштувалися заробiтчани з нашого села i забрали його на будiвельнi роботи. Вiн щомiсяця надсилав грошi i просив, аби мама не шукала роботи. Вiн не хотiв, аби вона, людина з вищою освiтою, мила пiдлоги чи замiтала вулицi. Вiн кожного тижня писав нам листи i стiльки туги в тих листах було за нами й Україною… Я старалася кожних вихiдних приїздити до мами, аби вона довго не лишалася сама. Хоча мiй хлопець, а тепер уже чоловiк, не завжди був у захватi вiд того, як щойно у п’ятницю закiнчувалися пари, а мене в мiстi вже не було.

Одного разу не могла знайти вдома свої золотi сережки. “Мамо, а де сережки, якi менi тато подарував?” – спитала я. “Звiдки я знаю. Може, ти їх у Львiв забрала”, – якось дивно й байдуже вiдповiла вона. Я точно пам’ятала, що не брала їх, але збилася з тiєї теми. Наступного разу не знайшла вдома фотоапарата. Але знову ж таки не надала цьому значення. Та мама згодом сказала менi, що грошей, аби заплатити за моє навчання, у нас нема. Тож не розумiла, що вiдбувається. “Але ж тато надiслав грошi”, – сказала я. I тут почалося…

Уперше в життi я побачила, як моя мама кричить. Вона кричала про те, що тато її зраджує, що вiн вiд нас вiдрiкся, що в нього там з’явилася якась бiлява шльoндра. Вона кричала про те, що скоро ця шльoндра народить вiд нього вилyпка… А далi вже не пам’ятаю. Я просто не чула її. А знаєте, що найгiрше? Я перестала читати татовi листи. Яка ж немудра була! Я написала йому лише один лист, змiст якого був дуже короткий:

“Тату, ви казали, що головне в життi бути щирою i нiколи не брати грiха на душу. Ви збрехали. Ви нас зрадили”. Вiдповiдь вiд тата не читала. Мама спалила.

Приїздити додому стало нестерпно. Мама постiйно говорила про тата гидоту. I менi важко було те слухати. Та через якийсь час вона зробила менi ще один “подарунок”. “Мамо, а звiдки ви дiзналися про ту бiляву жiнку? Тато в листi написав?” – наважилася якось спитати. Вiдповiдь прибила мою свiдомiсть до пiдлоги. “Ага. Вiн напише. Вiн тiльки брехати може, що кохає i сумує, – вiдповiла моя мама. — Ворожка менi все розповiла. Усю правду на картах виклала”…

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩