Скільки вже років минуло відтоді, а я не можу забути. Коли я виходила заміж, то батька свого на весілля не запросила. Він довгий час не бачив своїх онуків. І ось, через стільки років я просто зустріла його на ринку. Зі мною були діти, і я, побачивши його, просто розвернулася і пішла. Він дуже змінився. Це був не той чоловік, якого я не бачила стільки років. Коли я прийшла додому, то навіть не вечеряла і спати не могла. Запитувала чоловіка, що мені робити? Але він сказав, щоб я вирішувала сама

 

Стільки років минуло з тих часів, а образа мене не покидає. Почуття зради і смутку. Я вирішила написати свою історію, щоб позбавиться від вантажу цих емоцій. Вони каменем залишаються у мене на душі, не дають мені рухатися вперед. Можливо, хтось із вас теж був у схожій ситуації і знайшов в собі сили пробачити? Навчіть і мене, бо я сама не можу.

Ми жили вчотирьох: мама, тато, я і старший брат. Моя мама була недужою жінкою. Багато часу вона проводила в лікарні. Одного разу тато не витримав такого життя і пішов до іншої жінки. Згодом мамі стало гірше, і її забрали в лікарню, як сказали надовго. Тоді нас забрав до себе батько. Так у мене з’явилася мачуха, про що я шкодую все своє життя. Пам’ятайте ту казку про злу мачуху, так це ще самі квіточки. Моє життя з тих пір перетворилося на пекло.

На мені було все: город, господарство та будинок. Я пасла корів, готувала їсти, прибирала і прала для всіх, хто жив у домі. Поки тато і мачуха були на роботі, у мене не було ні хвилини вільного часу, я вже мовчу про якийсь відпочинок, тоді як всі діти веселилися на вулиці, я весь час щось робила. А коли вони поверталися додому, я відпрошувалася піти трошки погуляти, та “нова мама” завжди знаходила мені нові завдання, щоб я переробила вже все. Тому школу я дуже любила, можна сказати обожнювала, там я не тільки вчилася, але і відпочивала від домашніх справ, які на мене чекали повсюди, як тільки я переступала поріг дому своєї мачухи. Батько все це бачив, але жодного разу не заступився за мене. Він жив в її будинку і права голосу не мав, хоча, чесно кажучи, зараз я починаю розуміти, що йому було просто зовсім байдуже до своїх власних дітей.

Я була дуже рада, коли мамі стало краще, і ми змогли повернутися з братом додому. Як я не просила тата поїхати з нами, він не погоджувався. Напевне, недужа жінка йому була не потрібна.

Незабаром нашої рідної матусеньки не стало. У той час я була вже студенткою і до тата їхати відмовилася. Я рахувала його винним у тому, що сталося з мамою: він кинув її і нас. Його не було поруч у найважчі хвилини.

Я повністю перестала з ним спілкуватися.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩