Все почалося, ще коли він навчався в 10-му класі, а я працювала в цій школі педагогом-організатором. Я була заміжня і мала донечку. Ми ховали від чужих очей наші стосунки, берегли наше кохання від розголосу й осуду. Різниця у віці між нами – 9 років. Зараз мені 40, я давно розлучена, а він так і не одружився. Він хоче бути зі мною. А я… теж, і дуже, але боюся людського осуду і того, що постарію, а він буде ще молодим

 

Наша історія розпочалася, коли я прийшла після декрету працювати педагогом-організатором в ту школу. Костя навчався тоді в 10-му класі, був активним хлопцем, з лідерів, грав у шкільній команді КВН, займався спортом. Я майже одразу стала помічати на собі його захоплені погляди…

Я не була щаслива у шлюбі. Ми з Анатолієм одружилися, бо я завагітніла. Він майже не допомагав мені з донечкою, після роботи проводив час з друзями, а не зі мною і малям. На свята – знову ж таки з друзями або до своїх батьків, а я з малою лишалася вдома, бо мої батьки далеко, в селі у іншій області. Подруги не раз говорили мені, що бачили мого Толіка в барах, в компаніях якихось дівиць…

Ожила і розцвіла я, коли вийшла на роботу. Як же вона мене захопила, як цікаво було з дітьми, з малими і старшими, щось вигадувати, організовувати свята, різні заходи!

З 10-А я здружилася найбільше. Клас був дружний, у вихідні вони любили збиратися разом в парку, ходити в кафе. І мене запрошували з собою. Так і народилося наше з Костиком почуття… Воно понесло нас на крилах, кохання зробило непомітною різницю в роках. Хтось з Костикових однокласників здогадувався, але вони підтримували нас і берегли нашу грішну таємницю.

А я стала щасливою жінкою. На два роки.

Коли Костик закінчив школу, ми з ним серйозно поговорили.

Я сказала йому, що він повинен йти далі, навчатися, там буде багато цікавих молодих дівчат… Я не зможу чекати його, жити від вихідних до вихідних, я ревнуватиму. Прийде одного разу і час, коли він схоче створити власну родину, але – не зі мною… Мені ж треба спробувати врятувати свою сім’ю, все ж в мене дитина, яка любить рідного тата, а він любить її.

Поплакали ми вдвох тоді, і розійшлися. На довгі роки…

Зараз мені 40, розлучена, нічого у нас з Толіком доброго так і не вийшло, жили разом заради донечки. І як тільки Оля стала студенткою, ми подали на розлучення.

Костик теж так і не одружився. Він вчився в Києві, працював там, а нещодавно повернувся в наш райцентр, у батьківський будинок, що залишився йому у спадок.

І перше, що він зробив по приїзді, це прийшов до мене школу…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩