Тільки ледачий не обговорював те, що сталось у Рябоконів. І треба ж такому трапитись Кіно та й годі. Хто засуджував Максима Петровича, а хто його дружину. І всі цокали здивовано язиками. Треба ж таке, а яка родина гарна була

 

Тільки ледачий не обговорював те, що сталось у Рябоконів. І треба ж такому трапитись Кіно та й годі. Хто засуджував Максима Петровича, а хто його дружину. І всі цокали здивовано язиками. Треба ж таке, а яка родина гарна була.

Коли у дім без стуку зайшов незнайомець, Світлана лиш поглянувши на нього, зойкнула і прожогом кинулась з хати. Максим Петрович здивовано озирнувся і завмер здивований – перед ним стояла його абсолютна копія.

Незнайомець був, мов його власне відображення, але молодшим на років тридцять мав бороду і явно був священиком.

— Доброго дня, тату! – сказав просто.

Максим Петрович якось непевне посміхнувся і винувато мовив:

— Пробачте, отче! Та, я точно не можу бути Вашим татом.

Незнайомець без запрошення сів на стілець і протягнув якісь папірець.

— “Відмова від дитини”. – здивовано прочитав Максим.

Довго не міг зрозуміти сенсу написаного. А коли дійшло, що ж в нього в руках не заплакав – завив. Обійняв з усіх сил молодика. Притис до себе намагаючись от цієї миті зігріти і подарувати усе своє тепло, якого той не знав і не відчував. Коли нарешті зміг говорити, мовив:

— Я служив тоді. Нічогісінько не знав. Прости сину, – тримаючи таку ж, як і в нього вузлувату руку, – Їй тоді скільки ж було? Шістнадцять? Я нічого не знав, пробач, сину.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩