Саша знайде дівчину, яка допоможе йому побудувати своє майбутнє у Луцьку, а, може, вже знайшов. А от такого кохання і вірності він ніколи не знайде

 

Вони зустрілися в кінці літа. Її звали Оля, а його — Сашко.

Наступило 1 вересня, вона пішла навчатись у 9 клас, а він став студентом ВНЗу. Кожний раз, коли Сашко приїжджав додому, зустрічався із Олею. Він телефонував, писав СМСки. Писав, що не може без неї існувати, що вона для нього найголовніша у житті, що зробить усе, щоб її очі сяяли від щастя. Називав її сонечком, і справді вона сяяла від щастя, як сонечко. Оля гарна — дівчинка. В неї була чарівна посмішка. Коли вона посміхалась, то десь у глибині очей з’являлось сонячне світло, яке освітлювало все обличчя і змушувало оточуючих посміхатись.

Дівчина забула про своїх подруг, друзів, вона бачила тільки Сашу. Не хотіла навіть потанцювати з кимось із своїх знайомих хлопців. Коли її запитували:

— Для чого ти так робиш?

Відповідала:

— У мене є Сашко, він, єдиний у світі, крім нього мені ніхто не потрібний.

Так проминув рік. Він уже студент другого курсу. Я стала помічати сум в Олиних очах. Якось я поцікавилась у чому причина.

— Сашко дуже змінився, рідко телефонує, рідко приїжджає додому.

— Тоді з’ясуй причину, поговори із ним…

— Поговорили…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩