В свою кімнату свекруха онука ніколи не пускала. В той день Галина Ігорівна просто забула замкнути свою кімнату, я поралася на кухні, син грався поруч. Я не встежила і він зайшов в бабусину кімнату, і у неї з тумбочки витягнув якісь папери. Я аж на підлогу присіла, коли впізнала почерк чоловіка. Виявляється, Андрій щомісяця платив своїй мамі гроші за те, що ми в неї живемо

 

Одружилися ми з Андрієм два з половиною роки тому, нам по 25 років тоді було, вчилися разом, два роки зустрічалися, потім в РАЦС сходити надумали.

– Живіть у мене, – запропонувала тоді Галина Ігорівна, мама мого чоловіка, – ну навіщо вам знімати квартиру? У мене ж трійка, а у знімному житлі ви багато грошей не зберете, щоб взяти собі квартиру на виплату.

У Андрія є старша сестра, вона заміжня в столиці, так що продавати або розмінювати квартиру Галини Ігорівни не можна: часткова власність на трьох.

– Галина поки в квартирі чоловіка живе, – пояснила свекруха, – так що вона сюди не приїде жити, а мені з вами не так нудно буде.

Каюсь, піддалася на вмовляння і солодкі промови, та й розуміла, що при такому розкладі мама Андрія має рацію: за чужу квартиру платити – на свою не накопичити. Андрій тоді добре заробляв, у мене виходило трохи менше, але за сукупністю – нормально.

– Ось і добре, – сказала моя мама, – будете потихеньку відкладати, тільки на комуналку та харчування треба б складатися, не за рахунок же свахи жити.

Моя мама живе в двокімнатній квартирі, з моїм вітчимом і молодшою ​​сестрою. Так що варіант життя у моїх не розглядався, та й Галина Ігорівна так вмовляла.

– Ой, як добре, – сказала мама Андрію в перший же місяць, коли ми оплатили дві третини комуналки за її квартиру і вручили солідну суму на харчування та господарство, – я і знала, що всім разом буде легше і простіше. Ось на рахунок легше і простіше – сумніваюся. Незатишно я себе відчувала. Приготую їжу – Галина Ігорівна обов’язково все розкритикує. У квартирі приберу – чіпляється, не так пропилососити, не так помила. Ні гостей привести, ні в кімнаті ввечері закритися.

– У нас ніколи двері один від одного не замикалися, – постійно повторювала свекруха.

– Давай підемо на квартиру, – просила я чоловіка через півроку, – я не можу тут. Зовсім не можу. І Андрій майже здався, ми навіть варіант відповідний знайшли, але тут з’ясувалося, що я чекаю дитину.

– Ну куди ви зараз підете? – заголосила Галина Ігорівна, – Скоро ти в декрет, а Андрію на роботі надірватися чи що, щоб сім’ю прогодувати, та ще й за квартиру заплатити?

Ми залишилися. Потім стало не до того: у нас син народився. Обстановка кращою не стала, я просто якось менше почала помічати причіпки свекрухи і її вічне ниття. Але тут інші проблеми навалилися – матеріальні.

– Нам зарплату урізали, – відводячи очі зізнався мені чоловік, коли нашому синові було чотири місяці, – тому тепер буду приносити менше грошей.

У мене були виплати, але все одно стало важче: за комуналку мамі віддай, на харчування треба було теж якісь гроші віддати, та ще й зрізали чоловікові зарплату. Важко. Я вже почала нити, щоб шукав іншу роботу:

– Дитині скоро півтора року, на що жити будемо? – хвилювалася я. – І так тільки на памперси і речі для малюка залишається.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩