Вдочерили ми з чоловіком Тетянку, коли нам було майже по сорок і ми зрозуміли, що власних діток нам Господь не подарує. Дівчинці на той момент було вже 5 років, але так вона нам сподобалася, такою рідною стала одразу… Та й запізно вже було нам брати новонароджене малятко. А у 18 років Тетяна знайшла рідну маму, переїхала до неї і більш з нами не спілкується… Дуже гірко. Одного разу я наважилася і без попередження поїхала до Тетянки

 

Довго ми з чоловіком намагалися народити власну дитинку. А коли лікарі винесли остаточний вердикт, наважилися на всиновлення. Ми завжди хотіли донечку, тому й до дитбудинку поїхали по дівчинку.

5-річна Тетянка одразу потяглася до нас, і ми відчули, що дівчатко нам, немов рідне.

Пройшли всі необхідні процедури і формальності, і ми привезли дівчинку додому. Про батьків Тані нам сказали лише те, що батько її невідомий, а мати неблагополучна, позбавлена батьківських прав.

Багато труднощів ми здолали всі разом: адаптацію, а потім, пізніше, проблеми перехідного віку… Адже Тані діставалося іноді від однолітків через те, що вона не рідна дитина, багато хто про це знав.

Родина ми не багата, але завжди намагалися дати донечці все необхідне: гарну їжу і одяг, а головне – свою увагу. Завжди знаходили час на спілкування, читання казок, поїздки у вихідні в ліс, до річки.

Пройшли роки, і ось, коли Таня вже навчалася на першому курсі технікуму, приїхала вона додому на суботу-неділю і заявила нам, що шукає свою рідну матір, що хоче побачити її, зустрітися з нею. Що ми могли сказати? Таня вже доросла, як їй щось заборонити та й навіщо? Кожна людина має право чинити так, як вважає за потрібне.

Не знаю вже у який способом, хтось їй допоміг, але матір свою Таня знайшла, аж у Києві. Виявилося, та жінка змогла побороти свою пристрасть, кинула пити, вийшла заміж і зараз живе в достатку. Таня розповіла нам, що її мати намагалася її знайти, та в дитбудинку зберігали таємницю всиновлення.

Одним словом, покинула Таня навчання і переїхала до своєї матері в столицю. А з нами зовсім перестала спілкуватися… Дуже гірко було.

Одного разу я наважилася і без попередження поїхала до Тетянки в гості, адресу вона мені таки якось сказала по телефону, щоб я за неї не хвилювалася. А потім дочка змінила номер. Я не знала тоді, що в неї вкрали телефон, думала, що вона навмисне обірвала з нами зв’язок.

Приїхала я в Київ (а ми самі живемо в райцентрі Київської області). Подзвонила у міську квартиру.

Відчинила жінка, приємна на вигляд, схожа на нашу Тетянку.

– Доброго дня, я до Тані, можна її побачити? – запитала я. – Я… я теж – її мама.

– А, ясно… що ж… Таня навчається в університеті, а живе у гуртожитку, ми для неї вибили місце, я вам дам адресу.

– А чого ж вона не з вами живе? – здивувалася я.

– Їй в гуртожитку зручніше, до університету ближче, вона сама так вирішила, – відповіла жінка, і щось мені не сподобалося в її голосі…

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩