ТОГО ОСІННЬОГО ВЕЧОРА ПЕТРА МАКСИМОВИЧА НОГИ ДОДОМУ НЕ НЕСЛИ. НЕ ЗНАВ, ЯК ПОДИВИТЬСЯ ЖІНЦІ В ОЧІ, ЯК СКАЗАТИ ЇЙ, ЩО ПОКОХАВ ІНШУ І ЙДЕ ДО НЕЇ. ВСЕ РОЗУМІВ, ЗНАВ НАРОДНУ МУДРІСТЬ: СИВИНА В БОРОДУ, БІС В РЕБРО. АЛЕ НІЧОГО НЕ МІГ ІЗ СОБОЮ ВДІЯТИ. ЦЕ БУЛО ПОНАД ЙОГО СИЛИ – ВІДМОВИТИСЯ ВІД ТЕТЯНИ

 

Такого велелюдного прощання у Вільхівці ще не бачили. Колишнього керівника найбільшого підприємства, сільгоспхімії, не стало раптово. Односельці навіть як слід не встигли обсмоктати новину, що він вернувся до своєї першої жінки. Багато ж хто ще пам’ятає, як Петро на старості літ покинув усе і подався влаштовувати своє життя у місто з молодою.

Петрові у житті все давалося легко. Одразу після школи хлопчина з простої селянської сім’ї вступив до інституту у Львові вчитися на інженера. Як закінчив, отримав направлення в один з найбагатших колгоспів. Там кар’єра молодого спеціаліста розвивалася дуже стрімко. Через півтора року він став головним інженером, а ще за трохи йому запропонували очолити районну сільгоспхімію. І вже у 30 літ його інакше як Петром Максимовичем не називали.

За матеріалами – Вісник.К.

Та не тільки у кар’єрі щастило Петрові. Ще будучи простим інженером, він зустрів, як тоді думав, любов усього свого життя. Алла приїхала у село після медучилища. Її не можна було назвати красунею у звичайному розумінні цього слова. Але маленький кирпатий носик, пухкенькі рожеві вуста, величезні блакитні очі в обрамленні довгих вій – усе це робило дівчину надзвичайно милою. Коли вона усміхалася, на щічках з’являлися ямочки. Щойно Петро їх побачив – одразу закохався.

Люди в селі за них раділи. Адже Аллочку одразу полюбили, бо була дуже уважна до старших і добра до діток.

Весілля зіграли уже за два місяці. Через рік з’явився первісток, якого на честь діда назвали Максимом.

***

Тридцять років Петро і Алла прожили, можна сказати, душа в душу. Вони ніколи один на одного голосу не підвищили. Це на роботі Петро Максимович був начальником. А вдома – дуже уважним чоловіком і батьком.

Збудував найкращу у селі хату – двоповерхову, під червоною черепицею. А головне, у ній були туалет і ванна. Ніхто такого у Вільхівці не мав, а Петро Максимович для своєї Аллусі зробив.

Алла була закохана в квіти, що цвіли на клумбі біля оселі з весни аж до пізньої осені.

Словом, Алла була гарною господинею, люблячою дружиною, мамою і бабусею.

***

Того осіннього вечора Петра Максимовича ноги додому не несли. Не знав, як подивиться жінці в очі, як сказати їй, що покохав іншу і йде до неї. Все розумів, знав народну мудрість: сивина в бороду, біс в ребро. Але нічого не міг із собою вдіяти. Це було понад його сили – відмовитися від Тетяни.

Зі жвавою пробивною жіночкою він випадково познайомився на дні народження в одного з районних начальників. Чорне, як воронове крило, довге волосся, величезні темні мигдалевидні очі – повна протилежність його Аллі. Таня була жіночкою, що називається, у самому соку – ще й 30 літ не мала. Вона одразу зрозуміла, яким «перспективним» чоловіком є Петро і що з ним житиме, як за кам’яною стіною.

Петро Максимович навіть не зогледівся, як швидко у них все закрутилося. Через пів року він без неї вже дихати не міг. Алла ж ніби й не помічала, що чоловік став частенько приходити дуже пізно. Казав, що затримався то на роботі, то з друзями. Вона й вірила. Тим більше, що цілий день крутилася з внуками, господарством.

– Петюню, мені вже тридцять на носі. Я хочу заміж, сім’ю, – почала якось воркувати Таня. – Нам же з тобою так добре. Нащо тобі додому вертатися?

Петро Максимович спочатку відмовчувався. Ох і нелегко було після 50-ти зважитися почати життя спочатку! Але Таня буквально поставила ультиматум: або він іде від жінки, або вона розриває з ним стосунки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩