Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо! – вилетіло у Нелі. Вона одразу пошкодувала, але слова назад не ковтнеш. Мирослав змінився в обличчі, очі зблиснули якось зло і сумно водночас

 

– Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо! – вилетіло у Нелі. Вона одразу пошкодувала, але слова назад не ковтнеш. Мирослав змінився в обличчі, очі зблиснули якось зло і сумно водночас.

…Жінка Григорія, старшого брата Мирослава, виявилася «зозулею»: покинула Гриші двох дітей-погодок, а сама здиміла з коханцем і лише іноді дзвонила малим та висилала щось солодке чи одежину на свята.

Хлопчикам було 3 і 4, коли Гришу забрала хвороба.

А Мирослав з Нелею оформили опіку над Костиком і Васильком. Ну не кидати ж дітей на батьків-пенсіонерів, до того ж ще працюючих. Та й город вони в селі чималенький обробляють, хазяйство тримають. Дітям й онукам завжди харчами домашніми допомагають.

Неля прийняла чоловікове рішення взяти хлопчиків, а що їй лишалося?

Спочатку воно все й нічого було, але хлопчики ростуть, зараз їм 6 і 7, а в них з Мирославом невелика двокімнатна квартира, роботи не такі вже й грошові, все якось на життя розходиться… Допомога на хлопців державна – скільки там її? Їх і одягати треба, бо швидко тягнуться вгору, і годувати – апетити дай кожному!

Ось і виходить, що поки своїх власних діток Неля й Мирослав собі дозволити не можуть: ні житлова площа, ні прибутки не сприяють…

А Нелі так хочеться своє рідне малятко! Бо вже 27, а кращі роки на… чужих діток витрачає… Вони-то не чужі, звісно, але все ж…

От і вихопилося в Нелі під час якоїсь перепалки побутової з Мирославом:

– Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩