– Мама пішла додому, сказала, як нагулятися, прийдете. Ми давно нагулятися, а вона двері не відкриває, я вже багато разів стукала.

 

В той вечір мене, немов магнітом, тягнуло до вікна. На вулиці без нагляду гуляло двоє дітей. Дівчинці було на вигляд 6 років, а хлопчикові так і взагалі не більше 3-х …

Через дві години я знову виглянула у вікно, діти й далі були там. Навіть бабусі в нашому дворі вже пішли зі своїх насиджених місць, а ці дітки все грали, і нікого дорослих поруч не було. Ця ситуація мене насторожила і я вирішила поспостерігати чи прийде хтось за дітьми. Я не могла байдуже пройти повз. Хоч було і літо, тепло, однак уже почало темніти. Ось уже і вуличні ліхтарі включили, а за дітьми так ніхто і не приходив.

Дівчинка кілька разів забігала в під’їзд і поверталася до брата. Спочатку я думала, що вона так грає, і тільки потім я здогадалася, що вона бігає постукати у двері, напевно, своєї квартири. Я вирішила підійти і поговорити з дівчинкою.

– Вітання! Мене звуть тітка Марія. А тебе як?

–  Доброго дня! Я Каміла, а це Матвій – мій братик.

–  Каміла, а чому ви гуляєте так пізно одні?

–  Мама пішла додому, сказала, як нагуляєтеся, прийдете. А ми давно нагулятися, а вона двері не відкриває, я вже багато разів стукала.

–  Каміла, а тато у вас є?

–  Ні. Ми тільки з мамою живемо. Ну і гості до нас приходять різні, іноді й пожити залишаються.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩