ПРО ТЕ, ЩО ІГОР ЗАВІВ КОХАНКУ, ПОЛІНА НЕ ХОТІЛА НАВІТЬ ЧУТИ. “ВСЕ СЕЛО ГУДЕ ПРО СІМЕЙНУ ЗРАДУ”, – ДОЛИВАЛИ МАСЛА У ВОГОНЬ ЛЮДИ. ТА «ДОБРОЗИЧЛИВІ» ЖІНКИ, ДЕ ТІЛЬКИ НЕ СТРІНУТЬ, НАМАГАЛИСЯ ДОНЕСТИ ЇЙ ПРО ПEРEЛЮБ. ЦІКАВО, ЯК ВДАВАЛОСЯ ВИВІДАТИ ВСЕ, ДО НАЙМЕНШИХ ДРІБНИЦЬ?

 

Нехай нас з тобою розсудить Всевишній.

Про те, що Ігор завів собі коханку, Поліна не хотіла навіть чути, не хотіла ні вірите в те, що люди говорять, ні бачити її бодай краєм ока.

Та «доброзичливі» жінки, де тільки не стрінуть, намагалися донести їй про перелюб. Цікаво, як вдавалося вивідати все, до найменших дрібниць? Подробиці шoкували.

– Ми пізно ввечері з сусідкою поверталися з роботи і бачила твого з Оленою, – говорила тихим голосом Марія.

– Вони цілувалися. Другий свідок, що стояв неподалік, на знак підтвердження факту кивав головою. Щось заперечувати було зайвим.

– Все село гуде про сімейну зраду, – доливала масла у вогонь очевидиця, – а тобі хоч би що. – Ніби воно тебе не стосується.

Якщо начистоту, то Поліна таки зауважила, що Ігор останнім часом став інакшим. Ніби переродився. Зміни торкнулися, перш за все, подружніх стосунків. Між ними повіяв прохолодний вітер і остудив почуття. Саме від того вони спали окремо. Осиротіло ложе, котре донедавна було місцем палких поцілунків, гарячих обіймів і пристрасних слів.

Дружина все списувала на важку роботу чоловіка. Вправний будівельник, щодня чимало тратив сил на зведенні будинків для заможних людей. Отож йому ввечері, певно, було не до любoщів. Як-не-як вони не вчора побралися. Он дочка виросла, хоч нині під вінець. Та й двоє молодших дітей наздоганяють сестру.

Ceкc – не хліб – можна прожити. В селі є жінки, котрі ніколи не виходили заміж, не знають чоловічої ласки і не рвуть на собі коси. Обходяться. Певно, вже звикли до власної долі. Не чекають якихось змін. Але все таки

Хоч здавалося, що почуте про походеньки Ігоря Поліна пропустила мимо вух, неприємна новина таки вкoлола серце. Щоб пересвідчитися в правдивості Маріїних слів, вона пішла на місце побачень коханців. Вже добре стемніло, коли чоловік, безбоязно прибув до крислатої верби. Не минуло й п’яти хвилин, як почулася хода його пасії. Обнялися, ніби не бачилися багато років. В тиші добре було чути, як цілуються. Шепіт. Зітхання. Ідилія любові. Потім зашелестіли папірці.

– Ось візьми трохи грошей, – сказав Ігор. – Сьогодні отримав розрахунок. Закінчив штукатурити дачу. Моя однаково не дізнається, скільки я заробив. Їй вистачить і решти.

– Коли ти вже розлучишся і перейдеш до мене? – запитала Олена і обвила руками шию свого «дoнжуана».

– Скоро. Май терпець. Я ж нікуди не втікаю. Про нас ніхто не знає.

З-за хмари виглянув місяць, освітив пару. Враз сховався, йому, мабуть, було соромно за них. Поки Ігор милувався з Оленою, Поліна виклала його речі з шафи. Не маючи бажання посеред ночі влаштовувати сцен ревнощів, пішла спати. Діти давно відпочивали. Поки що вони не здогадувалися, що ранком осиротіють.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩