П0СВАТАВ БІДНИЙ ГРИЦЬКО ДАРИНУ, АЛЕ ОБЛИЧЧЯ ВІД НЕЇ ВІДВЕРТАВ, СТАРША ЗА НЬОГО ВОНА, НЕКРАСИВА ДУЖЕ. ПОЖИЛИ РОКІВ ТРИ, ТА ПОТІМ БIДА СТPAШНА ТРАПИЛАСЯ. ЧОМУ ВІН ТАК ВЧИНИВ

 

– Мамо, мамочко, – прибігла швиденько захекавшись до Варвари маленька дочка Дуняшка і заторохтіла прямо з порога, – До Анастасії Устинової свати приїхали.

– Ну, так що ж, доню, пора їй вже, не весь же вік в дівках сидіти.

– Так, мам, їй уже двадцять вісім, вона стара, а нареченому дев’ятнадцять, я його бачила, гарненький такий, кучерявий.

– Де ж вона стара, подивися, яка симпатична вона стала, краше багатьох наших дівок, та й не бідна, сама знаєш. Одних тільки коней у неї на пару трійок, он на Масляну каталися, так її коні самі ситі і красиві, гриви в коси плетені. Господиня вона відмінна.

– І що з того, вона ж трохи тебе молодше.

– Значить я стара?

– Ні, ти не стара, я не про те. Просто у тебе і тато є і ми з Афонькою, Глашкою і Микитка, а у неї дітей немає, і замужем вона не була.

– Дурненька ти, Дуняшка. Вік тут нічого не означає. Зате хлопець буде, як у Христа за пазухою жити, вона дівка добра. А дітки – справа наживна, народять ще.

Присядь, я тобі розповім одну історію.

Сталося це, коли мені самій, як Микитці нашому, шість рочків виповнилося.

Жила у нас в селі вдова, Дар’я Самохіна, цікава жінка, не дурна. Чоловік пoмeр, хто вже з них винен не відаю, а діток так і не нажили, та й запізно, їй уже майже сорок стало. І був хлопець, років двадцяти, звали Грицем, видатний такий, багатьом подобався. А коли у нього батьки померли, так сталося, що були у них чималі борги.

Роздав все після пoхoрону, і залишився він гoлuй, як сокіл. Рідня їх в сусідньому селі і до сих пір теж не дуже багато живуть. Так ось, він сватався до дівчат, звичайно, та тільки хто ж за нього дочку віддасть.

Один раз напuвся, та й посперечався з хлопцями, що до кінця тижня наречену знайде. Ну і ляпнув на вечірці:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩