ОКСАНА МАЛА НАТУРУ НЕДОБРУ, В СЕЛІ ЇЇ НІХТО НЕ ЛЮБИВ. ПЕРЕЙМАЛАСЯ ЯК ЖИВУТЬ ТА ЩО МАЮТЬ СУСІДИ, РІДНЯ І ЗАПЕКЛО ЗАЗДРИЛА. ДОБРА НІКОМУ НЕ БАЖАЛА. КОЛИ ЗВEЛА ЗІ СВIТУ ПРАЦЬОВИТОГО ЧОЛОВІКА, ВЗЯЛАСЯ ЗА НЕВІСТКУ

 

«Прости мені, мамо, і я тебе прощаю…»

Оксана не знала, до кого йти зі своєю бідою. Не тому, що була одна-однісінька в усьому світі. Через натуру свою дуже злу та недобру. А казав же колись брат, аби приструнила свій дурний та буйний норов, бо хтозна, як життя ще все поверне. От і прийшов той день, повернуло… Автор Ольга Чорна журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

Оксані дістався не чоловік, а золото. Мирослав і зарплату гідну додому приносив, і в господарці толк знав, і ніколи голосу на дружину не підвищив. Оксана хвалилася, мовляв, ось яка вона господиня. Все до ладу доведено. Правда, сама до роботи прикладалася мало. Слідкувала за собою. І переймалася, як живуть та що мають сусіди, рідня, колеги на роботі. Й заздрила… А коли чужі статки чи успіхи вже зовсім не давали спокою – капостила…

Молодшого брата не долюблювала з колиски. Сюсюкають над ним, носяться, і її, Оксану, змушують дивитися за малим. Так і росли. Ігор тягнувся до старшої сестри, а вона його відштовхувала.

Зі швагром Мирославом в Ігоря відразу склалися гарні стосунки. А з сестрою так і залишився холодильник.

Зате, коли Ігор зібрався одружуватися, Оксана не могла не кинути своїх п’яти копійок.

– Що, на добро поласився? Ну-ну, – зі злістю і заздрістю шипіла сестра. – Багаті й гарні жінки сім’ї не тримаються. Покаже хвоста твоя краля. Згадаєш мої слова…

На щастя, сестрині «передбачення» не збулися. Ігор з Оленою живуть в мирі та злагоді. Двох доньок виховують. І майже не родичаються з Оксаною.

– Як ти її терпиш? – не раз запитував Ігор у Мирослава. – Навіть не знаю, в кого Оксана вдалася. Наші батьки добрі, нікому не заздрять, не скандалять.

– Син мене в сім’ї тримає, – зітхнув Мирослав. – Якби не Славко, давно все залишив би.

…Діагноз чоловіка налякав Оксану.

– А, може, обійдеться без опеpації? – перепитала в лікаря.

– З oнкoлoгією не жартують. Тим паче, у випадку з вашим чоловіком.

– Але ж це так дорого…

Лікар розвів руками.

Оксана прикинула: доведеться віддати майже всі гроші, які відклали. Завела про це розмову з сином.

– Мамо, і не думай відмовлятися від опepації. Тато й так тебе все життя терпів. От, і дотерпівся. Ти всіх дістала.

– Що ти таке кажеш?! Як можеш?..

– Донині вчителям соромно в очі дивитися. Забула, як в школі з усіма перескандалила? Навіть в інституті «відмітилася». Я й без твоєї «допомоги» добре вчився. А тепер не можу своєї дівчини додому привести, бо ти відразу ганж будеш шукати.

– У тебе є дівчина?

– Так. Але хай це тебе не хвилює. Майбутня невістка тобі не заважитеме. Бо з тобою ніхто не вживеться. Крім батька.

– Якщо віддамо гроші на опepацію, то не буде за що тобі весілля справити.

– А я й не прошу. Дядько Ігор з тіткою Оленою допоможуть, коли треба буде.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩