Марійка не прийшла, бо у неї сталося горе, у неї пішла з життя мама. Дівчина від цього стану не могла говорити. На наступний день Марку про це сказала мама і він наполегливо оголосив: – Я повинен бути з нею, як колись вона була зі мною. Мама все розуміла і вони з батьком відвезли його на кладовище

 

На годиннику було 10 вечора. Марійка повільно йшла по узбіччю, загрібаючи жовте листя ногами, вона ловила себе на думці, що закохалася. Любов для неї це що божественно-повітряне, вона всім серцем і душею вірила в чисту і світлу любов. Хоча прекрасно розуміла, що це все утопія, але її юний розум вірив.

У навушниках грала приємна мелодія, вітер холодком проходив по волоссю, важкі хмари все кудись поспішали і Маруся теж би з задоволенням полетіла б з ними, адже її серце було розбите, вона випадково дізналася, що чоловік якого вона любить збирається одружитися.

Від одних тільки цих думок ставало погано, темніло в очах і тепер вона точно розуміла, що їй не бути з ним. Маруся завжди сподівалася що буде з ним, навіть коли дізналася що він шалено закоханий, вона продовжувала вірити і просто її по натурі впертість не давала відступати. Він, насправді, був їй всього лише другом, якого вона дурненька полюбила, вона знала, що тільки вона любить його так, як ангели люблять свої крила. Бідна нещасна Марійка…

Весілля вже завтра, були запрошені всі його близькі друзі, а вона… не запрошена. Так, звичайно, він забув про неї, адже вони не бачилися вже місяці три. Так важко усвідомлювати що завтра ця людина стане зовсім чужою.

Стало зовсім темно, на вулиці загорілися ліхтарі і випадкові перехожі дивилися на Марійку як на божевільну, адже вона йшла босоніж, а свої черевики несла в руках.

Осінь…. середина вересня, холодний вже асфальт, а вона йшла і їй було все одно, тому що вона застрягла в минулому, чотири роки тому, влітку коли вперше побачила його, зараз вона подумки там… Сльози стікали по щоках, на телефоні єдина фотографія їх разом на випускному… в навушниках їх пісня.

Куди ж вона йшла? На годиннику вже 11, молоді пари ходили по вулицях їх маленького містечка, а Марійка… вона зовсім одна… а тут ще майбутнє весілля… на яке вона не запрошена… і раптом телефонний дзвінок, на екрані висвітлилось “Марк”. Боже, руки затрусились, губи за тремтіли, вона невпевнено відповіла “Алло…”, в слухавці рідний для неї голос “Марійко, привіт, я запрошую завтра тебе на моє весілля”

Вона просто не уявляла, що робити, де знайти сукню до шести і взагалі де взяти грошей… Вона злякано підскочила з ліжка і стала шукати свій гаманець, знайшовши його побачила, що вміст в ньому не радував. Вона закрила очі, немає виходу, їй не встигнути, їй так хочеться виглядати гідно в його очах і взагалі щоб не зганьбитися перед знайомими. Потім Марійка все ж заснула.

Вона прокинулася о сьомій ранку, подивилася на себе в дзеркало і була просто розчарована, очі червоні і заклало ніс, у неї явні ознаки температури. Ніякої мови про похід на весілля не може і бути, але треба попередити Марка, що її не буде.

Марійка випила гарячий чай і загорнувшись у ковдру чогось чекала, час шалено тягнувся. На годиннику лише вісім, вона стала засипати і раптом задзвонив телефон, вона навіть не подивилася хто це… Марійко-Алло…

– Привіт, ти не спиш? Вона зрозуміла, що це Марк, вона відповіла-привіт, не не сплю, а що таке?

– Та тут така справа, я Каті хочу обручку купити, вибрати.. ну, якось не можу, думаю, може ти допоможеш, ну, ти як?

– Нуу… добре…

– Я зараз за тобою заїду. Ну все давай.

Марійка зіскочила з дивана, підбігла до дзеркала і в похапцем побігла вмиватися і приводити себе в порядок. Через пів години він заїхав, Марійка коли підходила до його автомобіля мало не розревілась і вона зрозуміла це остання їх поїздка разом, вона думала, що треба насолодитися кожною хвилиночку що вона поруч з ним.

Вони поїхали, про щось говорили, в основному Марк говорив про майбутнє весілля і те, як він хвилюється, а Марійка, бідна нещасна Марійка, вона відчувала як її серце розсипається на мільйони частин, вона про щось задумалася і тут Марк: – Агов, марійко, ти чого, аууу !!! ??? Вона швидко отямилася і протянула- н і ч о г о…

Незабаром вони приїхали до ювелірного магазину і у Марійки виникла думка вибрати найгіршу каблучку, але потім вона подумала “я не погана людина, я хочу щоб вони були щасливими”.

Вона вибрала найкрасивішу і витончену обручку і підібрала коробочку яскраво червоного кольору, Марку теж подобалася. Він довіз її до будинку і лише сказав: -Ну, що, до зустрічі.

У неї знову піднялася температура, вона залізла під ковдру, дома було дуже тихо і незабаром вона заснула, їй приснився страшний сон, вона підскочила і скрикнула “Марк!” на годиннику пів на четверту… Марійка не розуміла, що відбувається навколо, вона тільки знала що, що щось трапилося, і сталося з Марком.

Вона набрала його номер, йшли гудки але ніхто не брав, тоді вона вискочила надвір, взяла свій мопед і не знаючи куди їхати – поїхала, вона їхала вже хвилин 15 і тут на узбіччі побачила перевернутий автомобіль  Марка, але поруч ні душі.

Марійка вже просто на “автоматі” бігла до нього і молила Бога “хоч би все обійшлося, тільки живи Марку, живи” Марійка полізла за ним, сльози зрадники позбавляли сил, але вона намагалася витягнути його… Марійка відтягла його на безпечне місце і викликала швидку.

Вона тримала його голову і приклала свій светр до рани на животі. Як же було страшно лячно.

Швидка приїхала хвилин через 15 хвилин. Один з лікарів запитав у Марійки: – Дівчино, ви родичка? – Вона негативно захитала головою, тоді лікар сказав: – Якщо ви знаєте його родичів зателефонуйте їм і скажіть що ми його веземо в обласну лікарню.

Марійка позитивно махнула головою… хвилини через три швидка поїхала, а дівчина не знала, як про це сказати його рідним, у неї в руках його мобільний, вона подивилася останні виклики і не повірила очам, це був її номер, але мабуть він не встиг… вона рішуче знайшла в телефонній книзі номер мами, але подзвонити не зважилася, не телефонна це розмова і Марійка поїхала до його дому.

Близько двору стільки машин, гостей, і Катя в білій сукні мило всім посміхається. Марійка в старих джинсах і кофті покликала Катю і маму Марка.  Вона не знала як сказати… опустивши очі і заплакавши вона стала говорити тремтячим голосом: -Мммарккк, він в авваріююю потрапив… і Марійка заридала, а Катя і мама теж заплакали, мама стала питати: Марійко, куди його повезли?

– В обласну лікарню.

Незабаром про це всі дізналися, сіли по машинах і поїхали, залишивши тільки Марійку, вони ж не знали, що саме вона знайшла його, але це й на краще. Обезсилена вона приїхала додому і все ніяк не могла повірити в те, що трапилося, а його телефон був у неї. Вона звичайно не стрималася і переглянула в ньому все, його СМСки, які він висилав Каті, їхні спільні фотографії, її фотографій не було в його телефоні і Марійка зрозуміла що Катя і Марк люблять один одного.

На наступний день вона поїхала до лікарні віддати телефон кому небудь з рідних, коли підійшла до палати, поруч з нею сиділа змучена мати і батько. Марійка тихо промовила; Привіт, н… як він …. ???

– Лікарі сказали, ще б трохи і вони його б не врятували, сказали, що добре що швидку викликала якась дівчинка, яка навіть не побоялася полізти за ним в машину, але ж там був витік бензину… Господи … дякую тобі за те що є ще люди… мама заплакала, батько став її заспокоювати, Марійка знову через пару хвилин запитала: – А що у нього? Тут відповів батько, мати не могла цього сказати-у нього хребет пошкоджений і є побоювання, що він не зможе ходити.

Тут з очей дівчини потекли сльози, вона ледь чутно відповіла – все обійдеться, я впевнена все буде добре, він буде ходити… і раптом мама Марка встала і підвищивши голос на Марійку сказала: – Що ти робиш, вистачить, перестань, ти не бачиш і так погано…

Марійка не очікувала, вона нічого не сказавши простягнула його телефон… і пішла. Марійка розуміла, вона їм ніхто, у них є Катя, а вона так, ніхто.

Минали дні. Марійка сиділа вдома, майже нічого не їла, стала блідою, все переживала через Марка, а їхати туди боялася, тоді вона вирішила поїхати вночі, подумавши що там нікого не буде. Але коли вона знову підійшла до його палати, зрозуміла що помилилася: сиділа мама і майже дрімала.

Марійка розуміла, що її все одно до нього не пустять, тоді набравшись сміливості, сіла на лаву що стояла на проти і опустивши голову закрила обличчя, але через хвилин 15 вона почула: – Катя, Катя… тільки як дізналася що Марк не зможе ходити так і заявила нам, що чоловік інвалід їй не потрібен і пішла, а як це тепер сказати Марку не уявляю, я ж так і думала, що ця дівчинка так зробить, але зла на неї не тримаю, розумію це ж важко…

Минуло кілька днів, Марійка намагалася майже завжди після навчання забігти провідати Марка і почути хоч що-небудь радісне від лікарів, наприклад що він прийшов в себе. І ось черговий похід до Марка, біля палати кілька чоловік, вона підійшла і запитала: – Любов Петрівна, а що трапилося?

– Він прийшов до тями, прийшов до тями…

Вона обняла Марійку і показала їй на палату. Закривши за дівчиною двері. Любов Петрівна здавалося, зрозуміла, що Марійка любить Марка. Марійка стояла біля дверей.

– Привіт, Марк.

Марк слабким голосом

– Привіт, ти йди сюди сідай, чого там стоїш.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩