Я з усіх сил намагалася освоїтися в новому будинку і дуже хотіла сподобатися Ірині Іванівні — ну, тобто показати їй, яка я чудова господиня. По-моєму, це мені вдалося, а ось спроба облаштуватися з комфортом в чужій квартирі зазнала невдачі. Косметика, яку я з любов’ю розставила на скляній поличці ванної кімнати (поруч з численними пляшечками шампунів і банками кремів майбутньої свекрухи), виявилася акуратно складеною у великий пакет і перенесеною в нашу спальню

 

Я з острахом розплющила очі і, глянувши на годинник, схопилася з ліжка. Восьма ранку! А я навіть не чула, як пішов на роботу Геннадій.

Так, що б такого приготувати смачного, ситного і швидкого? Можливо, бананові сирнички? Чи гарячі бутерброди з сиром і бужениною?

Поки я вовтузилася очманілою кішкою між плитою і раковиною, Ірина Іванівна, свіжа, підтягнута, в елегантному домашньому костюмі персикового кольору і з ретельно нанесеним макіяжем на пещеному обличчі, запливла в кухню. З подивом оглянувши мене, одягнену в халат і пошарпані тапочки-песики, вона припідняла тонкі брови і… змусила себе посміхнутися:

– Алісонько, мила, не варто так перейматися. Чесне слово, однієї вівсяної каші і чашечки кави зі свіжопідсмаженим тостом було б цілком достатньо на сніданок! Ну, розумничка! Спасибі тобі! Іди переодягайся скоріше так виходь до сніданку при параді. Жінка завжди повинна залишатися жінкою!

І, дуже задоволена собою, майбутня свекруха почала пити чай зі свіжими сирниками, не звертаючи на мене більше ніякої уваги.

Здається, і справді мені краще переодягнутися. На тлі Ірини Іванівни я виглядаю цілковитою замазурою…

Так, ось уже два тижні я живу у Геннадія і його мами. Ірина Іванівна прийняла мене з розпростертими обіймами, чого не скажеш про Регіну та Риммочку. Сестрички сердито сичали про те, що не варто поки мені перевозити сюди весь гардероб, – “раптом у вас з Геною не складеться, стільки речей доведеться назад складати і перевозити” … (цитата). Але Гена миттю закрив їм роти, пояснивши, що нарешті зустрів свою єдину, з якою збирається прожити залишок днів.

Мама теж була несказанно рада моєму від’їзду: повідомила, що зробить в моїй кімнаті косметичний ремонт, а потім здасть її якій-небудь охайній дівчині за помірну плату — “сама знаєш, доню, зайва копійчина мені не завадить”.

Тому мені довелося частину своїх речей прибрати на антресолі, а інші речі (дуже багато одягу!) Ретельно упакувати і перевезти до Гени. Двері в моє колишнє дівоче життя з шумом зачинилися за моєю спиною…

Я з усіх сил намагалася освоїтися в новому будинку і дуже хотіла сподобатися Ірині Іванівні — ну, тобто показати їй, яка я чудова господиня. По-моєму, це мені вдалося, а ось спроба облаштуватися з комфортом в чужій квартирі зазнала невдачі. Косметика, яку я з любов’ю розставила на скляній поличці ванної кімнати (поруч з численними пляшечками шампунів і банками кремів майбутньої свекрухи), виявилася акуратно складеною у великий пакет і перенесеною в нашу спальню. Осінні чоботи і демісезонні туфлі, які я необачно поставила у взуттєву шафку, опинилися на наступний ранок під нашим з Геною ліжком. Та ж доля спіткала й інші мої речі: фен, забутий у ванній, фотографію моєї сім’ї в дубовій рамці — все це складалося в пакет і викладалося на ліжко. Я щиро не розуміла, що відбувається, поки одного разу Ірина Іванівна, піднявши парасольку, залишену мною висихати в передпокої, при мені склала її, мило посміхаючись, промовила:

— Алісонько, сонечко, давно хотіла сказати, що Геночка страх як не любить захаращених поверхонь. Ти вже постарайся, склади всі свої речі в шафу у вашій кімнаті, добре? Ох, як мені пощастило з моєю майбутньою невісткою — у нас з тобою повне взаєморозуміння, правда, дитинко?

І в пориві почуттів вона обняла мене і міцно розцілувала. Ну вже після такої заяви і бурхливої ​​демонстрації теплих почуттів говорити про те, що в тій шафі немає жодного сантиметра вільного простору, було б зайвим. Тому я тепер живу як на вокзалі: частина речей у мене досі зберігається в дорожній сумці…

Самі розумієте, що звикнути і обжитися в будинку, де відчуваєш себе постійною гостею, не виходить! Я навіть рушник свій не можу повісити у ванній, тому що він, бачте, не гармоніює з ніжно-фіолетовим кольором плитки!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩