Увечері Анна Михайлівна приїхала в свою квартиру, за чеками про оплату комунальних послуг. Чомусь син був удома, а Віра зустріла свекруху з винуватим виразом обличчя. – Мамо, пробачте мене, – благала невістка. – Я думала, трохи пізніше оплачу. То меблі захотілося нові купити, то синові черевички. І якось боржок і піднакопичили. Анна Михайлівна присіла на стілець і опустила голову. Їй більше не хотілося чути виправдання невістки, такого від неї вона не чекала

 

Анна прожила з сином і невісткою п’ять років, і з кожним днем вона все більше відчувала, що стала непотрібною у власному домі. Тому якось наважилася і сказала синові:

– Сергію, ти одружився, у тебе вже двоє діточок народилися. Щось останнім часом ми з твоєю Вірою не надто ладнаємо. Давай я з’їду від вас, тісно нам разом жити в двокімнатній квартирі.

– Мамо, що сталося? – Сергій здивувався, – на кшталт ви з Вірою завжди ладнали.

– Ладнали то ладнали, – пробурмотіла Анна Михайлівна, – тільки ти, синку, додому в десятій вечора приїжджаєш, а в сьомій ранку їдеш. Звідки ж ж тобі знати, що вдома відбувається.

– Мамо, а куди ти? – засмутився Сергій. – Так в будинку моєї подруги Лесі, недорого здають гарну однокімнатну квартиру. Ось я там деякий час поживу, поки ви своє житло придбаєте.

– Мамо, може я з дружиною поговорю, все-таки?

– Так тісно нам, синку, разом. Я все розумію.

Після цієї розмови зібрала Анна Михайлівна свої речі, і переїхала на знімну квартиру. Синові дзвонила раз в тиждень, щоб не докучати. Завжди приїжджала до онуків у свята. Тепер з’явилася можливість робити дітлахам хороші подарунки, адже що одній то на їжу потрібно.

І квартира їй дуже дешево обходилася. Та сумувала Анна Михайлівна за своєю квартирою, але, що поробиш, молодим скрізь дорога. Нехай і вони поживуть щасливо, як колись вона з татом Сергія.

Так вони прожили ще п’ять років, сталася ситуація, яка потребувала негайного вирішення. Занедужала сестра Сергія, Світлана, старша дочка Анни Михайлівни. Жила вона в іншому місті, дуже далеко. Квартиру Світлана з чоловіком теж знімали, як і вона. Ох, як Анна Михайлівна в той момент пошкодувала, що гроші особливо ніколи не збирала і не відкладала.

Нічого не вдієш, довелося мамі звертатися до сина.

– Сергійку, Світланка у нас захворіла. Гроші потрібні великі.

– Так, мамо. Я знаю. Вона дзвонила, питала у нас, але нам нічим їй допомогти, я таких грошей ні разу в житті не бачив.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩