Нас ніколи не було двоє. Завжди втрьох… Нарешті я не витримала…

 

Сьогодні важливий день в моєму житті. Я нарешті отримала розлучення і свободу, позбулась від непосильної ноші. Нарешті я буду щасливою.  Ми стояли біля будинку суду: я, тепер уже колишній чоловік і його мама.

Так було завжди в нашому житті після одруження, нас ніколи не було двоє. Завжди втрьох. Свекруха постійно була з нами, завжди й всюди. Цей шлюб хочеться пошвидше забути. За три роки я навіть дитину народити не змогла, тому що свекруха займала все наше життя.

Я з роботу приходжу, а моя, напередодні приготована їжа стоїть в холодильнику. Свекруха сказала, що сина свіженьким потрібно годувати, тому вона буде приходити й готувати, раз я не встигаю. Я втомлена, з температурою, лежу на ліжку, а свекруха ходить з ганчіркою, витираючи неіснуючий пил і примовляє, яка я ніжна, квартиру в чистоті треба утримувати, а я лежу. Ми з чоловіком вирішили купити дачу, поки я працювала, вже вони зі свекрухою все купили, без мене.

Я завжди чула, що я повинна. Повинна, повинна, повинна. А син, святий чоловік, він по факту вільна людина. І цей вільний чоловік звик  до такого життя. А що, це ж дуже зручно. Дружина і працювати повинна й заробляти не менше за нього і по дому тільки дружина повинна. Скільки разів я чула ось це ненависне:

– А мама вважає …

– А мама сказала …

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩