У той день, я повернулася додому раніше ніж зазвичай. І застаю батьків свого чоловіка у себе у квартирі. Вони саме копирсалися у моєму комоді. Глянула і зрозуміла, що вони вже обнишпорили весь будинок. У свекрів були ключ
Я втратила батьків в двадцять років. Залишилася одна в двокімнатній квартирі. Закінчила інститут. Вийшла заміж.
Батьки чоловіка – чудові люди. Про таких можна тільки мріяти. Педантичні, тактовні, виховані.
Зустріли ласкаво і прийняли в сім’ю. Обдарували подарунками, теплотою.
Наче мої батьки. Я відповідала їм взаємністю. Дзвонила щодня. Заїжджала в гості. Дбала. Водила по лікарях, купувала необхідні препарати.
Чоловік не любив їх. Не розуміла, чому. На запитання не відповідав або віджартовувався.
Все стало ясно в один вечір.
У той день, я повернулася додому раніше ніж зазвичай. І застаю їх.
Вони саме копирсалися у моєму комоді. Глянула і зрозуміла, що вони вже обнишпорили весь будинок. У свекрів були ключі. Я їм дала про всяк випадок, хоча чоловік був проти.
– Що ви тут робите.
– Ти знаєш, у нас пропали золоті сережки, може ти їх забрала.
Я неймовірно здивувалася через ці слова.
– Я ніколи і нічого у вас не брала.
– Так, а ця каблучка на пальці.
– Ви мені її подарували.