– Мамо, я повернувся! – Максим стояв в дверях рідного дому з валізою в руках.

– Максим! – після невеликої паузи Марія кинулася обіймати сина, хоча розгубленість все ще витала в її очах. – Що трапилося? Ірина тобі зрадила?

– Чому відразу зрадила? – Максим зробив кисле обличчя. – Просто я вирішив піти, і все. Мам, дома поїсти щось є?

– Стривай! – Марія дивилася на сина, і серце її розривалося від образи за нього. – Вона, що, закочує тобі без приводу скандали? Може, ви з нею вже не разом? Чи вона витрачає всі твої гроші тільки на себе?

– Мам, ну що ти мені влаштовуєш допит? Все у нас було нормально. Подумаєш… Зараз так часто буває – люди сходяться, розходяться… Просто вона … Ну, одне слово… – Син зам’явся.

– Що просто?

– Все, мам, досить про це…

– Говори, синок, правду. Все одно я від тебе не відстану, поки не дізнаюся причину.

— Ну, добре… Правду так правду… Вона не смачно готує…

– І все? – У матері витягнулося обличчя. – І тільки через це ти кидаєш молоду дружину.

– Ну, мамо! – нервово вигукнув син. – Я, можна сказати, заради тебе покинув сім’ю, саме, так би мовити, найдорожче на світі, а ти не рада? Вона готує, гірше ніж в заводській їдальні. Мам, погодуй мене. Я сильно хочу їсти.

– Людоньки, добре, що батько на роботі, – пробурмотіла Марія. – Гаразд, іди мий руки і марш на кухню.

Коли син з’явився на своїй улюбленій кухні, на столі вже стояла тарілка з борщем, поруч з нею – миска з салатом і стакан компоту.

– О! Все як раніше! – вигукнув радісно Максим. – Привіт, моє колишня сите життя. Ну… Приємного мені апетиту.

– Смачного… – Сумно посміхнулася мама. – Їж, синку, на здоров’я…

Син підчепив ложкою салат, відправив його в рот і тут же витріщив очі. Потім побіг до раковини, і став у неї плюватися.

– Мамо, що це ?! Скільки років твоєму салату ?! Там, здається один оцет! І тонна солі!

– Так? – Щиро здивувалася Марія. – Взагалі-то, він вже тиждень стоїть в холодильнику. На всякий випадок. Ми ж з батьком тепер вдома не їмо. Він заборонив мені бути куховаркою. Каже – все! Син випурхнув з гнізда, тепер ми з тобою харчуємося в кафе і ресторанах. Ти борщ, синку, їж, якщо салат не їстівний.

– А борщ їстівний?

– Не знаю… – знизала плечима мати. – Йому теж тижнів зо два. Але викидати якось шкода.

– А компоту скільки днів? – єхидно запитав син.

– Ось його я сьогодні зварила.

Син знову сів на стілець, боязко взяв стакан в руки, сьорбнув і знову зморщився.

– Він же не солодкий!

– Цукор шкідливий. Ми тепер з татом тримаємо дієту. Так що, синку, якщо хочеш їсти, йди в кафе, харчуйтеся там, але тільки на свої гроші. – Марія зітхнула. – Так, без тебе в нашому домі все змінилося. Як раніше вже не буде. Так вирішив твій тато. А я цьому рада. Тепер у мене стільки вільного часу!

– Ну, гаразд… – Син насупився, сумно встав і пішов з кухні. У дверях він зупинився. – Дякую, мамо… Дякую… Піду я… назад… Додому… Ти татові привіт передавай… Великий…

Коли за сином зачинилися вхідні двері, Марія зареготала, потім зіскочила зі стільця, швиденько викинула салат і борщ з тарілок в унітаз, знову повернулася на кухню і наклала в чисту тарілку – тепер уже для себе – нову порцію свого фірмового борщу, найсмачнішого борщу на світі – який, до речі, був приготований тільки сьогодні. Для коханого чоловіка, з яким вони прожили без малого вже двадцять років!

– Надіюсь я провчила тебе Максиме, і ти заживеш з дружино щасливо…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – kobieta

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело