– ТИ ПOДОБАЄШСЯ МEНІ, АЛЕ У МEНЕ Є ДUТИНА. ДО ТOГО Ж Я ТЕБЕ ЗOВСІМ НЕ ЗНAЮ, Я НЕ ЗНAЮ, ЯКUМ ТИ БYДЕШ БAТЬКОМ ДЛЯ МOГО СИНА. ЦЕЙ «КOМАНДИРСЬКИЙ ТOН» ТEНДІТНОЇ ВЧИТЕЛЬКИ ПPОСТО ЗАВOРОЖУВАВ ВІТАЛІЯ. ДО ТОГО Ж ВІН ЧУВ У РOЗМОВАХ, ЩО ВОНА РOЗЛУЧЕНА. ВOДІЄВІ ПОДOБАЛАСЯ СВІТЛАНА, ТА ВІН НIЯК НЕ НАВAЖУВАВСЯ ЇЙ В ЦЬОМУ ЗIЗНАТИСЯ. ВЖЕ НAБЛИЖАВСЯ КIНЕЦЬ НAВЧАЛЬНОГО PОКУ І ВІТАЛІЙ РOЗУМІВ, ЩО ЯКЩO ЗAРАЗ НЕ ЗPОБИТЬ ПЕPШИЙ КPОК, ТО МOЖЕ ВЗAГАЛІ ВТPАТИТИ МOЖЛИВІСТЬ

 

– Ти пoдобаєшся мeні, але у мeне є дuтина. До тoго ж я тебе зoвсім не знaю, я не знaю, якuм ти бyдеш бaтьком для мoго сина. Цей «кoмандирський тoн» тeндітної вчительки пpосто завoрожував Віталія. До того ж він чув у рoзмовах, що вона рoзлучена. Вoдієві подoбалася Світлана, та він нiяк не навaжувався їй в цьому зiзнатися. Вже нaближався кiнець нaвчального pоку і Віталій рoзумів, що якщo зaраз не зpобить пеpший кpок, то мoже взaгалі втpатити мoжливість.

Світлана Василівна вже була готова дати команду водію відправлятися, та не було ще однієї вчительки їхньої гімназії. Бачачи, що водій час від часу додає газу, вона винувато промовила: – Зачекайте ще пару хвилин, вона щойно телефонувала і сказала, що вже на підході. За матеріалами

– Ну тільки заради вас, – посміхнувся водій.

Незабаром підбігла Юлія Анатоліївна, Світлана виголосила, що автобус від’їжджає і всім дітям потрібно рівно сісти на своїх місцях і припинити бешкетувати. Автобус рушив. Світлана Василівна сіла на своє звичне переднє сидіння біля водія і, перехрестившись, тихенько сказала:

– З Богом!

– Не хвилюйтесь, – лагідно мовив водій, – довезу цілими і неушкодженими!

– Навіть не сумніваюсь, – відповіла Світлана, – просто, це така відповідальність бути супроводжуючою дітей. Особливо зранку в годину пік. Все ніяк не звикну за ці три місяці до нового обов’язку. Удружила ж мені директор.

Вчителька дивилася далеко вперед і про щось думала. В її очах був якийсь сум. Півроку тому її покинув чоловік. Пішов до іншої жінки. До сина майже не навідується. Любив він хильнути зайвого, а Світлана – це не та компанія, з якою можна було розслабитися за пляшкою. От і пішов до тієї, яка підтримувала такий спосіб життя, яка розуміла його.

Не помітила Світлана Василівна, як розвозка під’їхала до гімназії. Син почав сіпати маму за руку. Водій Віталій тільки пильно дивився на вчительку. Повернувши голову у бік шофера, Світлана трохи знітилася, але підхопившись, голосно мовила:

– Діти!.. Обережно виходимо з автобуса, ніхто нікуди не поспішає, старші пропускають молодших, ми приїхали вчасно, тому всі встигнуть на уроки.

Цей «командирський тон» тендітної вчительки просто заворожував Віталія. До того ж він чув у розмовах, що вона рoзлучена. Водієві подобалася Світлана, та він ніяк не наважувався їй в цьому зізнатися. Так вони їздили ще два місяці. Вже наближався кінець навчального року і Віталій розумів, що якщо зараз не зробить перший крок, то може взагалі втратити можливість розповісти про свої почуття.

Одного травневого дня водій таки заговорив зі Світланою, коли вона остання виходила з автобуса.

– Світлана, а що ви робите сьогодні ввечері? – хвилюючись, мов підліток, тихо запитав він.

– Уроки з сином буду вчити, зошити перевіряти та конспекти писати, – з іронією відповіла вчителька.

– А завтра?.. В п’ятницю ж можна всього цього не робити, – не здавався Віталій.

– Ну завтра, можливо, у мене і вільний вечір, та точно ще не знаю, – розгублено відповіла Світлана.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩