Моя свекруха вже тоді дуже старенька була, з паличкою ходила, а чоловікові своєму завжди прислуговувала. Він навіть не знав, де ложка лежить, хоча був такий дядько здоровий. Свекруха знала, що ми з Іваном погано живемо, і якось покликала мене на розмову

 

Зараз зі своїм чоловіком я живу дуже добре, а все дякуючи його мамі, яку я дуже поважаю і пам’ятатиму до кінця свого життя.

Не було й дня, щоб я не згадувала свою свекруху добрим словом, адже це саме вона пояснила мені, і показала на власному сумному прикладі, що не варто перед своїм чоловіком бігати та в усьому йому догоджати.

Свекруха, не дивлячись на те, що закінчила вона всього три класи, бо не мала змоги дальше вчитися, не тільки читати любила, але була ще й дуже мудрою та грамотною жінкою.

Її син був у мене вже другим чоловіком, і я у нього теж. Перший шлюб мій був дуже невдалим, навіть згадувати про це не хочеться.

Я теж виросла в селі і, що не дивно, майже до 30 років щиро вважала, що дружина зобов’язана бути у чоловіка домогосподаркою, в усьому йому догоджати. Хоча сама теж ходить щодня на роботу, але ввечері має ще приготувати вечерю, помити посуд, попрати і прибрати. Така собі подай-принеси-обслужи. І це мене зовсім не засмучувало, адже в селі у багатьох родинах так було й заведено, тому для мене це теж було не дивиною. До тих пір, поки свекруха на це уваги не звернула. До цього часу ми з чоловіком прожили лише 3 місяці, але за цей короткий час він вже добре звик, що я маю все для нього робити, варто йому лише команду дати, не зважаючи на те, що я теж ходжу на роботу. Як тільки він приходить додому увечері, просто сідає на диван і все, нічого більше не робить. Лише заходить на кухню повечеряти.

Приїхали ми якось з чоловіком до його мами в гості: їй уже в той час за 70 років було і ноги її вже дуже сильно підводили. Вона вже завжди з паличкою по дому ходила. А все одно чоловікові своєму щодня прислуговувала. Він міцний тоді дід був, але сяде за столом і чекає, коли йому наллють та подадуть. Ще й злиться, що довго жінка на кухні порається, він втомлюється так довго чекати. А як їй з паличкою все подавати. Але пристосовувалася вона якось, все сама встигала, адже на допомогу розраховувати було марно.

А коли ми приїхали до них в гості, природно, цей обов’язок я на себе взяла. Сідаємо усі за стіл їсти, а до нас ще й сім’я сестри чоловіка зазвичай приходила, – всім все насиплю та подам вчасно. Тільки сама сіла – хтось вже першу страву швидше з’їв, другу подавати потрібно, а потім ще й чай усім робити. А якщо врахувати, що за столом до 10-12 чоловік збиралося, уявляєте, як я їла? Постійно візьму якусь ложку холодної страви, тай усе, такі мої наїдки.

Лише чоловік доньки свекрухи мені в усьому допомагав, а всі решта спокійно сиділи і чекали, таке враження, що вони усі в ресторані сидять, а не до старенької мами прийшли.

А якось, дня через три мені свекруха каже:

– Іванко, поглянь ти на мене, доню. Сама бачиш, слабка я яка, а привчила свого чоловіка Михайла до того, що все йому роблю, все життя для нього лише одного старалася і тепер вже нічого зробити не можу. Свариться на мене, коли йому на розум спаде. А Іван твій, за характером весь в батька. Якщо не візьмешся за розум зараз, не перестанеш годити в усьому, все життя плакати будеш і нарікати на свою долю.

А тут ще й зять її до нас тихенько підійшов, і мовив, щоб ніхто не чув:

– Ти що робиш? Ти бачила колись, щоб Танька за мною доглядала? Я що сам не можу?

Загалом, добре вони мене тоді розуму навчили. І з того дня стала я свого чоловіка перевиховувати, а він ні в яку. Так і додому поїхали. А вдома він вже геть розсердився.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩