Коли займаєшся улюбленою справою, все з часом налагодиться

 

Вася ріс хорошим хлопчиком, добре вчився, мав зразкову поведінку. Про таких кажуть :ні риба, ні м’ясо”. Спокійний, поступливий, добрий, працьовитий, але безініціативний. Він і одружився тільки тоді, коли родичі самі йому наречену знайшли. Васі тоді було 26.

Олі теж 26, от тільки характер у неї вольовий. Оля швиденько чоловіка під себе «підім’яла», керувала ним, крутила, як хотіла.

– Одна дитина є і вистачить, – вирішила вона.

– Але чому? – не міг зрозуміти Вася.

– Квартиру треба, машину треба, меблі треба, відпустку треба, – затискала пальці Оля, пояснюючи причини свого рішення.

Але робота у Васі була не надто прибуткова: в майстерні картинки по дереву вирізав.

– Спробуй, знайди на ці штуки покупця, – бурчала Оля, – та ще господар весь прибуток собі забирає, а вам що залишиться.

Вася, щоб якось компенсувати свій невисокий заробіток, запропонував Олі для кухні стіл, стільці – з дерева зробити, своїми руками.

– У мене, – каже, – вийде, я в одній майстерні підгледів, як це робиться, та й книжки спеціальні є.

Оля фиркнула:

–  Ти ще запропонуй пеньки у квартиру поставити. Ні, Вася, меблі нам потрібні сучасні, стильні, фабричні, щоб стояли, нас радували та гостей наших. А твої саморобні штуки мені даром не потрібні. Ти краще грошей на гарні меблі зароби.

Василь зітхнув: руки свербіли зробити щось для дому добротне, натуральне. Сувеніри з дерева всім родичам і друзям роздарував. Приймуть подарунок, посміхнуться,  а про себе подумають: «ну і куди я цю штуку подіти?»

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩