Якби хтось раніше мені сказав, що відчуває такі почуття до нерідних дітей, засудила б. Як можна, це ж діти! Але тепер, все частіше і частіше думаю про те, що діти потрібні тільки своїм, рідним батькам, а інші люди їх любити не зобов’язані, і яку помилку зробила я, що зруйнувала перший шлюб і вступила в другій. Відчуваю себе в душі справжньою злою мачухою

 

Жінки, прошу вас, благаю, не руйнуйте сім’ю, якщо є хоч крапля сумніву! Особливо, якщо в шлюбі є діти!

Заміж вийшла в 20 років за свого першого чоловіка. Народилася донечка Настя. Андрій любив погуляти з друзями, випити і через це ми часто сварилися. А в цілому, жили як всі, не гірше не краще. Згодом охололи один до одного, перестали цікавитися справами. Віддалялися все сильніше.

Були й приємні моменти в нашому житті, але на той час, коли у мене зав’язалися стосунки на стороні, здавалося, що все, гірше немає куди і шлюб вже не врятувати.

Я розповіла Андрієві, що полюбила іншого, і подала на розлучення. Ось тільки Настя не захотіла переїжджати, залишилася жити з татом. Тоді я була впевнена у правильності свого рішення, і що з часом дочка буде жити зі мною, але по факту Настя віддалилася від мене, приїжджає на вихідні, душа болить від того, що не бачу її щодня, не можу про неї піклуватися.

З другим чоловіком Миколою живемо 1,5 року. Спочатку почуття були дуже трепетні, ми не могли намилуватись один одним, я була впевнена, це вона – Любов. Микола був і залишається уважним, турботливим, ніжним. А я зараз за собою помічаю, що моя любов і ніжність згасає, а мені й не хочеться її підтримувати, а це так сумно.

У Миколи є син, 10 років. Артем живе з нами, тому що мами його не стало рік тому. В останні пів року, а може й раніше, стала помічати за собою негатив по відношенню до хлопчика, помічаю, наприклад, що він поїв і накришив, або забруднився, або лінується робити уроки, або намалював малюнок – криво і некрасиво.

Мені не хочеться його обіймати, цілувати, розмовляти з ним, дізнаватися як його справи і як настрій, доглядати, причісувати, годувати, лікувати, коли захворіє, в загальному, все те, що зазвичай робить мама для своєї дитини – турбота і увага

Свою Настю я люблю, мені приємно купувати для неї одяг, гостинці, обіймати, цілувати, і інше, а до Артема не відчуваю нічого такого. Звичайно, я цього не кажу вголос і не показую своєю поведінкою, намагаюся не показувати. Артем дуже схожий на свою покійну матір, і я іноді ловлю себе на думці, що мені неприємний його вигляд. Хоча дитина мені не грубить, не хамить, слухається.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩