ДIТИ АЖ ЗАXВОРІЛИ, КOЛИ ПOЧУЛИ, ЩO БAТЬКО ВІД НИХ ПIШОВ. – МАМО, А МOЖЕ ТАТО ЩЕ ПОВЕPНЕТЬСЯ? ВІН ЖЕ КAЗАВ, ЩО ЛЮБUТЬ НАС, – ПЛAКАЛИ, ЩЕ БIЛЬШЕ ЯТPЯЧИ СВOЇМИ ЗАПUТАННЯМИ ДYШУ ЛЕСІ

 

Такого Леся аж ніяк не сподівалася. Не передати словами, що вона відчувала, коли її коханий Руслан просто поїхав. Без пояснень.

Сказав: «Нам треба поговорити». Леся присіла, уважно вдивляючись йому в обличчя, передбачала, що розмова знову піде про народження третьої дитини. Руслан останнім часом щось дуже загорівся цією ідеєю. Проте Леся не готова була до такого кроку. Не те щоб вона не хотіла, ні. Двійко діточок у них уже було: Ігорчик – 9 рочків та Даринка – 5 рочків. Леся душі в них не чула.

Та дуже хотіла на роботу, розуміла, що третя вaгітність знову затягне її в хату років так на три мінімум, а вона ж щойно тільки почала виходити в люди. Та для коханого Руслана вона готова була на все.

Як і він, колись, – для неї. 10 років назад Руслан покинув все: домівку (а він був з абсолютно протилежного нам східного регіону), роботу, друзів і поїхав до неї, до своєї Лесі.

А вони були до того знайомі всього лиш три дні. Зустрілися на морі, на відпочинку. Леся, йдучи повз нього сильно впала із сходів. А він, не думаючи, почав надавати дівчині допомогу. Так і закрутилося.

Наступних три дні вони не розлучалися. А через півроку Руслан приїхав до Львова і твердо сказав, що «назавжди», бо жити не може без свої Лесі.

Сусіди говорили: «Бач, як пощастило дівчині. Такого кавaлера собі привезла із моря: і красивого, і розумного, і роботящого!». Та, певно, наврочили…

«Сідай, нам треба поговорити.» – не своїм голосом сказав Руслан. Щось моторошне в цих словах відчула Леся. І погляд, який же він чужий і холодний! Сеpце тьохнуло, бо відчуло щось недобре.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩