– Ну, Юра, молодець, – радів чоловік, – таку красуню собі відхопив. Ніби з модного журналу вийшла. – Цікаво, як вони житимуть, – я не розділяла оптимізм чоловіка. – Лиш би тільки Юрі сльози лити не довелося через цю лялечку. Але минав час, і я потроху заспокоювалася. Відгуляли весілля. Юра сяяв від щастя. Мар’яна дивилася на нього закоханими очима. Здавалося, попереду їх чекає досить непогане сімейне життя

 

Коли Юрі виповнилося двадцять три, ми з чоловіком подарували йому десять соток землі. Тоді син подарунка не оцінив. Але ми-то розуміли, дорослий вже хлопець, ще трохи і про особисте життя задумається.

Поруч з нашим будинком чоловік затіяв ще одне будівництво. Буквально за кілька років на сусідській ділянці ми звели будинок для Юри.

Вирішили, що ось одружиться, діточки з’являться, а ми, як хороші сусіди і хороші батьки, будемо в усьому допомагати. Я мріяла, як будемо з невісткою вирощувати овочі, а восени робити консервацію.

Але дуже рідко нашим мріям судилося збутися. Коли Юра привів наречену знайомитися, ми з чоловіком втратили дар мови. Таких дівчат, як Мар’яна, я раніше тільки по телевізору бачила. Красуня-блондинка, ноги від вух, тендітна, як з мультика.

– Ось це Юра молодець, – радів чоловік, – таку красуню собі відхопив. Ніби з модного журналу вийшла.

– Цікаво, як вони житимуть, – я не розділяла оптимізм чоловіка. – Як би тільки Юрі сльози лити не довелося через цю лялечку.

Але минав час, і я потроху заспокоювалася. Відгуляли весілля. Юра сяяв від щастя. Мар’яна дивилася на нього закоханими очима. Здавалося, попереду їх чекає досить непогане сімейне життя. Тим більше, що і свій дах над головою мають. Юра працював в банку і непогано заробляв. Мар’яна теж вдома не сиділа. Як виявилося, вона з двадцяти років сама себе забезпечує. Хоча батьки у неї дуже заможні.

Єдине, що не давало мені спокою, так це десять соток землі. Ніяких огірків-помідорів невістка там, звичайно, не посадила. Вирішила квіти вирощувати. Навіть з якимись фахівцями радилася.

Дивлячись, як замість корисних і смачних дарів природи, ростуть дохлі троянди, я відчайдушно шкодувала, що Мар’яна позбавлена ​​будь-яких задатків господині.

– Не втручайся, будь ласка, – просив Юра. – Ну не потрібен нам город.

Далі більше, між нашими ділянками діти поставили паркан. Про візити в гості тепер слід було попереджати заздалегідь.

Але все змінив один випадок. Сиджу я якось на веранді, і бачу, як із мого погреба виходить Юра з банкою огірків солоних. Мабуть, про візити мали попереджати тільки ми з батьком.

– Ти що ж, огірки крадеш? – обурилася я.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩