З Іваном ми розлучилися 5 років тому, не пройшли випробування бідністю. Я переїхала до батьків і подала на розлучення. З часом мій Іван став гарно заробляти, дивитися за собою, наче помолодшав. Одного дня я якось навіть вибачилася перед ним за все. А потім захотіла зробити ремонт у своїй квартирі і попросила його допомогти. Ми з Іваном їздили по магазинах, щось купували, багато часу проводили разом. А потім мені зателефонувала жінка, сказала, щоб я Іванові більше не дзвонила, він давно вже з нею живе

 

Зі своїм чоловіком Іваном я розлучилися 5 років тому. Я не знаю, як правильно пояснити причину чому все так у нас відбулося, але ми не пройшли випробування “бідністю”. Наш сімейний човен розвалився об побут і проблеми насущні, сімейні та побутові. Я тоді в декреті була, а у чоловіка, в той час, з роботою серйозні проблеми почалися.

Грошей нам зовсім не вистачало, скандали на цьому ґрунті почалися мало не щодня. Я вважала його невдахою та дуже часто йому говорила про це. Він на цьому ґрунті ще й випивати став, що для мене було останньою краплею, після всього. Я довго не думаючи, пішла до батьків, а потім і розлучилися з Іваном.

Чесно кажучи, я добре знаю, що маю дуже складний характер, довго не думаю, інколи роблю багато помилок в гніві, про які, звичайно, можу дуже шкодувати потім. Мені звичайно зараз соромно за свою поведінку, але я й доньку йому перші дні не дозволяла бачити, от не хотіла просто і все, така вперта.

Потім колишньому чоловікові з хорошою посадою пощастило, аліменти я отримувати стала регулярно, причому хорошу суму. Він поступово став покращувати свій добробут, пити перестав, повернув собі вигляд порядної людини. Донечку став у вихідні на прогулянки забирати. Я вже не заперечувала – вів він себе гідно, як хороший батько, подарунки дитині робив, завжди запитував, що її потрібно купити, продукти часто приносив.

Я навіть усвідомила, що теж винна була в наших негараздах, просила у нього і наполягала постійно, щоб утримував сім’ю, постійно звинувачувала в невдачах і нашій нужді. Якось в розмові з колишнім чоловіком я у нього пробачення навіть попросила, він у мене теж. Скинули камені з душі, як то кажуть. Думаю після того стало легше обом.

Ні, про розлучення я не шкодую, почуттів все одно не залишилося до нього більше. У мене завжди було переконання, що справжній чоловік не допустить, щоб його дружина і діти голодували.

Що було, те минулося. Але зараз наші відносини налагодилися, в тому плані, що ми перестали один одного ненавидіти.

У нас росте донька і колишній чоловік бере участь в її житті, тому ми періодично спілкуємося і бачимося. Спілкуватися стали нормально, як друзі. Спокійно говоримо, ділимося планами.

Я одна з дочкою живу зараз, шанувальник у мене був, але розбіглися недавно, не склалося у нас.

Колишній чоловік знає, що я одна, сам говорив, телефонуй, якщо допомога якась буде потрібна. Коли дочку забирає або привозить, заходить зазвичай на чай, ділиться життям. Якось Іван розповів, що зараз живе з жінкою, поки в цивільному шлюбі, розписуватися не поспішає, після нашого з ним досвіду. Фото її показував. У мене немає ніяких ревнощів, негативу, навпаки, рада, що все у нього налагоджується, що дочку не кинув.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩