Нещодавно Марина повернулася з Італії. Йшла і наче потилицею відчула, що на неї хтось дивиться. Мимоволі обернулася і зустрілася з теплим поглядом своєї давньої подруги. Любка! Як же давно вони не бачилися з нею. «Коли ти встигла повернутися з Італії? Як діти, мама, куди йдеш?» – засипала подругу рясними питаннями. “Так іду в стаціонар до свого колишнього чоловіка,” – відповідь Любки неймовірно здивувала

 

Марина наче потилицею відчула, що на неї хтось дивиться. Мимоволі обернулася і зустрілася з теплим поглядом своєї давньої подруги. Любка! Як же давно вони не бачилися з нею. Здавалося, минула ціла вічність відтоді. «Коли ти встигла повернутися з Італії? Як діти, мама, куди йдеш?» – засипала подругу рясними питаннями. «Так іду в лікарню до свого колишнього,» – відповідь Любки просто ошелешила.

Марина ж сама дуже добре пам’ятає, як десять років тому її подруга вся чорна ходила через Дімину зраду. Вони разом прожили у шлюбі 18 років. Ростили двох чудових донечок. Старша, Віруня, якраз того року школу закінчувала. Пам’ятає, як Любка подзвонила і по-змовницьки запросила на каву. За матеріалами

– Слухай, я вражена. Сама не знаю, як так вийшло… Але у нас з Дімкою буде дитина… Може, нарешті хлопчик. Мій же так сина хотів! – щасливо розповідала. – Недарма ж люди кажуть, що сорок років – цікавий вік: можеш стати бабою, а можеш і мамою.

Любка сиділа і хихикала, як дівчисько. Дивлячись на її струнку статуру, доглянуте обличчя, модну зачіску, важко було дати цій жінці сорок літ. Вона виглядала на років десять молодшою.

Та розмова була останньою, коли Марина бачила свою пождругу Любку щасливою. А коли вже зустріла її за декілька тижнів, вона не впізнала свою подругу. Очі стали тьмяними, втратили блиск. Недбало зібране волосся, опущені плечі.

– Ти уявляєш, чоловік мені нещодавно сказав, що зустрів іншу і любить її, – тремтячими губами прошепотіла Люба. – Їй 25, і з нею він теж відчуває себе молодим.

– А ти йому про дитину сказала?

– От після того, як сказала про дитя, він мені все і висловив. Мовляв, уже давно хотів поговорити. Квартиру залишає нам з дівчатками.

– А як же бути з тією дитиною, яку ти носиш?

– У нього повернувся язик відправити мене, сама знаєш куди! – сльози тихо покотилися по Любчиних щоках. – Уявляєш! Кинув на стіл гроші, зібрав речі і пішов собі своєю дорогою!

Любка дитину ту вже встигла полюбити, вона залишила її. За гривні, які їй востаннє дав чоловік, пішла в дитячий магазин і накупила приданого для немовляти – пелюшки, сорочечки, повзунки.

Народився хлопчик. Назвала його на честь свого батька – Максимом. Ох і тяжко вони жили! Дімка не з’являвся, насолоджувався з молодою дружиною новим життям. Навіть на сина не прийшов подивитися. Грошей, звісно, також не давав. Любка подала на аліменти, але це був мізер. Бо основну частину платні колишній отримував у конверті. А з мінімальної зарплати й кошти мінімальні.

Старша донечка вже підросла, стала студенткою, молодша вже школу якраз тоді закінчувала. Коли маленькому синочкові пів року лишень було, Любка його на свою стареньку маму лишила, а сама на роботу вийшла. Та хіба її не таких уже великих заробітків і маминої пенсії могло вистачити на стільки душ? До кінця місяця на хліб ледве копійки назбирували. Економили на всьому.

– Знаєш, доню, поки я ще трохи ногами шкандибаю, їдь кудись на заробітки. Он, Галька з третього під’їзду розповідала мені, що її дочка в Італії більше тисячі євро отримує щомісяця за догляд за синьйорою! Якщо такі гроші получати, то за пару років можна трохи наскладати. А там малий підросте – вернешся, – підказала мама.

От Любка і подалася в Італію на заробітки. Звідти справно щомісяця додому гроші присилала своїй мамі: пощастило з хорошою роботою.

Додому приїжджала раз на рік. Дивилася, як підростає Максимко, по Скайпу. За допомогою комп’ютера старша донька познайомилася з майбутнім чоловіком.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩