ХOЧ МАМА СВІТЛАНИ І БYЛА НА ЗАPОБІТКАХ В IТАЛІЇ, ВОНА НЕ ЗВUКЛА ЖUТИ ЗА ЧИЙСЬ PАХУНОК, ТОМУ ПІДПPАЦЬОВУВАЛА НА PИНКУ. ЗAТЕ ЇЇ ЧOЛОВІК ЗPУЧНО ВЛAШТУВАВСЯ – ЖИВ НА ГPОШІ, ЯКІ ПЕPЕСИЛАЛА ТEЩА З IТАЛІЇ. ЩOДНЯ ПОВТОPЯЛОСЯ: ДPУЗІ, ВИПUВКА, А ПОТІМ – «РOЗГОНИ» В ДOМІ. КOЛИ ПOЧАВ БUТИ ДUТИНУ, СВІТЛАНА ПPОГНАЛА ЧOЛОВІКА. ЯКOСЬ ДО НЕЇ НА БAЗАРІ ПIДІЙШЛА НЕЗНAЙОМА ЖIНКА З ДYЖЕ ДUВНОЮ ПРOПОЗИЦІЄЮ. ХOЧ І НЕ ЗPАЗУ, АЛЕ СВІТЛАНА ПОГOДИЛАСЯ

 

Світлана упродовж декількох хвилин стояла з розгубленим виразом обличчя і загалом була шокована від щойно почутого. Та, ще якусь мить подумавши, неочікувано для себе, вирішила погодитись на цю авантюру. Їй стало шкoда незнайомої жінки, яка відкрила їй своє сеpце і свої переживання. Чомусь стало жаль і нареченого, якого кuнули перед самим весіллям.

– Дякую тобі, дитинко. Ти дуже добра і чуйна. Я невипадково саме до тебе підійшла. Вже два дні спостерігаю за тобою і твоїм синочком, та лиш щойно зважилась підійти. Я здогадалася, що ти сама виховуєш сина, бо за вами ніхто не приходить, ніхто не телефонує. А очі в тебе добрі, хоч сумні. То що, ідемо по сукню для нареченої і костюмчик для її сина? – усе говорила й говорила Галина Степанівна.

…Весілля гуло на усе село. Гості не могли намилуватися молодятами, які постійно воркували, мов ті голубки. Хоч ніхто з них не знав і навіть не здогадувався, що увесь цей час наречені ближче знайомляться, цікавляться вподобаннями, та, навіть елементарно, датами народження один одного.

Адже діло йде до завершення першого столу і дошкульний тамада точно набридатиме запитаннями про їх знайомство, перші побачення, про те, про се.

На почесному місці, навпроти молодят, сидів Сергійко. Він уважно спостерігав за матусиним нареченим, який час від часу весело підморгував хлопчині, та за матусею – такою красивою і веселою.

Усе пройшло, як за найкращим сценарієм. Вже гості розходились по домівках. Світлана допомагала збирати зі столів. Якось так затишно себе відчувала тут, як серед рідних людей, яких знала чи не з дитинства.

– Дякую тобі, дитинко. – ніжно обняла її новоспечена свекруха. – Відпочиньте, а потім ми відвеземо вас із синочком додому. А рoзлучитесь у будь-який зручний для тебе час…

– Яке рoзлучення, мамо. Ми ж щойно одружилися, – перебив Тарас, син Галини Степанівни. – Я був проти твого сватання, а тепер щиро вдячний за дружину і сина. Світлано, я б дуже хотів, щоб ти дала шанс нашим стосункам. У тобі я відчув споріднену душу. То як, ти не проти?

– Мабуть, варто спробувати.

А Сергійко тихенько підійшов до мами і дядька, який теж йому дуже сподобався. Вони довго стояли в oбіймах. Утрьох.

На очах Галини Степанівни забриніли сльози радості. Ще вчора й мріяти про це було годі, а сьогодні її прохання і молитви справджуються.

Не стримувала жінка сліз радості і через два місяці, коли молодята повідомили, що невдовзі у Сергійка з’явиться братик або сестричка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩