У нас з чоловіком троє прекрасних синів, але поки тільки одна невістка – дружина старшого сина. Звати її Юйлінь, я називаю її Юля. Вона з китайського міста Гуанчжоу
Одружені вони вже майже 4 роки, моїй онучці Нінг скоро виповниться три рочки.
Щоб ви розуміли, ми з батьком дуже любимо свого сина і завжди підтримували його у всьому. Чекали його більше 7 років, до цього у мене ніяк не виходило стати батьками. І тільки в 32 роки я, нарешті змогла стати мамою. А після Павла народила ще двох. Так що він для нас щасливий талісман. Але ось до його дружини ми не звикли досі.
Він познайомився з нею в університеті Гуанчжоу, куди поїхав вивчати китайську філософію. Сам вибрав країну, факультет. А до цього майже 5 років вчив китайську мову, тому що схиблений на китайській культурі.
Найцікавіше, що, коли син їхав, у нього була чудова дівчина. Зустрічався з нею майже 3 роки. Тоді ще про весілля ніхто не говорив, але і він, і ми цього не виключали.
І ось, як грім серед ясного неба. Приїхав додому з дружиною. Причому нам нічого заздалегідь не говорив. По скайпу сказав тільки, що нас чекає величезний сюрприз.
Сюрпризом виявилася «Юленька».
Труднощі в спілкуванні у нас почалися практично зі знайомства. Ми, звичайно, накрили стіл, чекали їх з нетерпінням. Зібралася вся сім’я, мої батьки, чоловіка, брати Павла.
По-перше, ми спілкувалися з нею тільки через перекладача, тобто нашого сина. Це було дуже незручно і скуто. По-друге, вона не проявляла ніяких емоцій. Кілька разів посміхнулася, але чому, бог її знає. Юйлінь навіть не намагалася з нами спілкуватися. Вона просто сиділа мовчки і іноді пила воду. Нічого міцнішого – тільки воду.
Хвилин через 40 ми всіх почало напружувати застілля, син це зрозумів і вирішив згорнути торжество і відвести дружину.
Коли двері за молодими зачинилися, в нашому домі запанувала повна тиша. Ніхто не знав, що сказати. Тільки мій чоловік філософськи зауважив: «Це його вибір, і ми повинні його прийняти».
І ми прийняли. Але не душею і серцем, а, скоріше, розумом.
Наша невістка здається нам дуже поверхневою і вкрай розніженою. Я читала, що китайські чоловіки схильні шукати іноземок для шлюбу, бо у їх дівчат мало того, що завищені соціальні вимоги (квартира, машина, гроші), так ще й сам чоловік повинен бути ідеальним.
Я знаю, що мій син сам ходить в магазин і часто готує, тому що для «Юльки» догляд за донькою – це вже важка праця. І це при тому, що у них є ще й няня, що приходить на кфлька годин.
Іноді телефоную синові і чую на фоні вереск своєї невістки, щось вигукує йому, я щось не розумію про що. Але Павло змушений швидко закінчувати розмову.
За ці роки ми з нею бачилися від сили разів п’ять. Син завжди приїжджає до нас сам. І це для нас свято. Іноді його прориває, і він відвертий зі мною. Каже, що важко йому з нею, немає внутрішньої спільності, але покірно йде додому до доньки, яку обожнює.
До речі ім’я для дитини вибирала, звичайно, вона. Було висунуто ультиматум – ніяких слов’янських імен, тільки китайське.
А ще наша Юля дуже меркантильна особа.
Ми завжди вітали індивідуальність і незалежність наших дорослих дітей. Так, готові допомогти в разі потреби кожному, але не закидаємо їх грошима чи подарунками.
А ось у нашої невістки, здається, інші поняття. Схоже любов у неї нерозривно пов’язана з фінансовими вливаннями.