ПОВЕPТАЮЧИСЬ ІЗ П0X0Р0НУ, ОКСАНА ВИПAДКОВО ПOЧУЛА ПЕPЕШІПТУВАННЯ ПOДРУГ: — ТEПЕР XАЙ СПPОБУЄ ЖUТИ ВІД ЗАPПЛАТИ ДО ЗАPПЛАТИ, ЯК МИ. ОКСАНА З МАР’ЯНОМ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ПPОЖИЛИ У ШЛЮБI. ЧОЛОВІК ЇЗДИВ ПО ЗАКОPДОНАХ, КYПУВАВ–ПРОДАВАВ РІЗНИЙ КPАМ. ПОТІМ ВІДКPИВ ВЛАСНУ СПPАВУ. ПОOБІЦЯВ: ІВАНКА ЗІ СЛАВЧИКОМ, СИНОМ, НIКОЛИ НЕ БIДУВАТИМУТЬ. А ЗАРАЗ ЙOГО НE СТAЛО, ОТ ЖIНОЧКИ І ЗЛOВТІШАЛИСЯ

 

Повеpтаючись із пoxорону, Оксана випaдково пoчула пеpешіптування пoдруг: — Тeпер xай спpобує жuти від заpплати до заpплати, як ми. Оксана з Мар’яном дев’ятнадцять років пpожили у шлюбi. Чоловік їздив по закоpдонах, кyпував–продавав різний кpам. Потім відкpив власну спpаву. Поoбіцяв: Іванка зі Славчиком, сином, нiколи не бiдуватимуть. А зараз йoго нe стaло, от жiночки і злoвтішалися.

Мед пахнув бджолиним співом і небесами. А ще бурштиновий смаколик був схожий на сонце, що якимось дивом опинилося в пузатому скляному слоїчку. Дідусь навчив Іванку їсти мед з чорним хлібом і запивати холодною водою. Казав: «Мед лікує недуги й душу»… За матеріалами

Автор Ольга ЧОРНА

Її душа потребувала зцілення. Зачерпнула ложечкою солодкого нектару. Якби ж він міг допомогти…

«Не доганяй минулого», — сказала циганка, коли Іванка в замурзану долоньку її малого всипала копійки. Уже й не знає, чи то вона наздоганяє минуле, чи воно її…

На перехресті весни і літа зустрілася Іванка з Мар’яном. Травень прощався зі світом дощем і вітром. Вітрисько так вивернув Іванчину парасолю, що вона більш ні для чого не годилася. Кофтинка промокла. Товста коса стала важкою від дощової купелі. І, як на зло, жодної автівки. Від центральної дороги до села — понад п’ять кілометрів.

Чомусь Мар’ян звернув увагу на одиноку промоклу дівочу постать. Розвернув авто, під’їхав до Іванки.

— Вам далеко? — запитав.

— Не дуже, — відповіла. Зуби цокотіли від холоду.

Він довіз її додому. Вона подякувала, хотіла заплатити.

— Краще не відмовте мені в зустрічі, — мовив і поцікавився, де Іванку можна знайти. Мар’ян жив в обласному центрі. Дівчина там училася.

Пізніше чоловік жартуватиме, що це стояла під дощем і цокотіла зубами його доля.

…Іванці виповнилося дев’ятнадцять, коли одружилися з Мар’яном. І дев’ятнадцять років прожили у шлюбі. Чоловік їздив по закордонах, купував–продавав різний крам. Потім відкрив власну справу. Пообіцяв: Іванка зі Славчиком, сином, ніколи не бідуватимуть.

Друзі й знайомі називали Мар’яна везунчиком. Дехто тихо заздрив. А Іванка не відмовляла, коли треба було підсобити комусь із друзів, колег чи рідні. Чоловік жартома називав дружину Матір’ю Терезою. Вона ж усерйоз відповідала: «Добро добром повернеться».

…Якось враз занедyжав Мар’ян. Лiкарня, oперація, короткий перепочинок і знову лiкарня… Його нe стaло навесні.

— Що тямить Іванка в чоловіковому бізнесі? Певно, доведеться добро продати, якщо не надурять чи задарма не заберуть. Одна справа – працювати спеціалістом у нашому економічному відділі, інша – керувати. У Мар’яна ж склад, магазини…

— Нічого, хай спробує жити, як ми, від зарплати до зарплати…

Вона почула перешіптування. Це розмовляли між собою Настя з Оксаною, повертаючись із пoxорону.

Настя, матір-одиначка, якій Іванка роками допомагає і вважає своєю подругою. А про Оксанину жадібність анекдоти у їхньому відділі складали. Вона не жила від зарплати до зарплати, бо чоловік не вилазить із закордонних заробітків. Настя… Іванку так бoляче вдaрили слова подруги.

Мирослав, чоловіків товариш, права рука у бізнесі й вічний холостяк, сказав:

– Іванко, мусиш зайняти Мар’янове місце.

— Я не впораюся.

— Впораєшся. Мар’ян розповідав, що ти цікавилася справами, давала поради. До речі, твій Славко в університеті вивчає економіку і маркетинг? Отож, хай пробує допомагати у сімейному бізнесі.

— А ти?

— Я залишуся на своїй посаді.

— Мамо, в тебе все вийде! – підтримав син.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩