“Тьотю, купіть Мурчика. Тато від нас пішов, а у мами завтра день народження, я мушу привітати її”

 

Микита донедавна був звичайним, непосидючим хлопчиськом. Поки в його сім’ї все було гаразд. Поки їх не залишив тато. І поки щасливо усміхалася мама.

Тато Микити їздив на заробітки. Мама працювала в ательє. Вони мріяли про невеличкий власний будинок за містом. А син – про собачку, якого неодмінно дозволять завести батьки. Бо в двокімнатній квартирі – не місце тваринам.

Собака повинен бігати, а не дивитись у вікно, казав батько.

Цього вечора батьки довго про щось розмовляли. Сварилися. Микита не міг заснути. Дитяче серце віщувало щось недобре. А вранці батько збирав свої речі. На дивані сиділа заплакана матір. Малий не розумів, що коїться.

– Ти знову їдеш на роботу, тату? – запитав.

– Сину, послухай, так сталося, я мушу залишити тебе з мамою.

– Ігоре, не мороч дитині голови. Скажи чесно і прямо, що йдеш від нас. До іншої жінки.

Микита нерозуміюче кліпав очима.

– Сину, тато нас зрадив. Ми йому стали не потрібні. Ми для нього ніхто. Він, він.

– Галю!!!

– Не галяй!

– Я сам на розлучення подам.

– А я тебе – на аліменти.

– Я ніде офіційно не працюю.

– Чуєш, сину? Не чекай, що твій тато якусь копійку дасть. Хоча, який він уже тато?!

– Істеричка!

– А ти, ти. Геть з моїх очей!

Ігор гримнув дверима. Галина розридалася. Микита підійшов до вікна, дивився як батько кладе речі в автівку. Хотів помахати йому рукою. Але Ігор навіть не глянув у бік їхньої квартири.

Галина дуже змінилася. Замкнулася в собі. Пішла з роботи. Жила з сином за гроші, які залишив Ігор. Більшу частину заощаджень чоловік забрав.

Тепер Микиту ніхто не сварив, що цілими днями гасає на вулиці. Здавалося, інколи Галина не помічала сина – бачила лише свій сум. Скаржилася сусідкам, що Ігоря причарували. Ходила до ворожок, аби «відробили». Ті обіцяли їй повернути невірного чоловіка, тягнули гроші. А колишній так і не давався чути.

Невдовзі Галинин гаманець став майже порожнім. Вона була у паніці. Хотіла повернутись на попередню роботу. Але її місце було зайняте. Щось шила вдома. Проте заробітки були мізерні.

Микита пам’ятав: тато завжди робив мамі подарунки на день народження. А потім вони їхали за місто на відпочинок. Тато готував смачні шашлики. Микита йому допомагав. А мама плела собі вінок з польових квітів.

І ось скоро у мами день народження. Тата нема. Привітати маму повинен він, Микита. Але у нього зовсім нема грошей. Навіть гривні.

– Тьотю, купіть Мурчика.

Микита опускав очі, коли звертався зі своїм проханням до чергової тітоньки.

Мурчиків у хлопчика двоє. Котикам недавно очі прорізалися. Він тримав їх у спортивній шапочці.

– Де ж ти їх узяв? – запитували продавчині, які торгували породистими кошенятами і песиками. – Це ж звичайні коти. Як кажуть, сільської породи. На вулиці підібрав? Певно, хтось викинув.

– Кішка у під’їзді народила.

– Віднеси їх назад. Ніхто не купить твого «товару».

– Я ж недорого хочу.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩