Знадобилось багато років, щоб ми таки стали щасливими

 

Коли мені було ще 17 років, я закінчила школу і вступила до  університету навчатись на економіста. Оскільки я була спокійна, розумна дівчинка, то весь мій час витрачався на навчання.

На хлопців часу не було, але в соцмережах у мене був аккаунт. Там я і познайомилася з чоловіком. Він був старший за мене на 11 років. Я постаралась дізнатись максимум інформації про нього, перш ніж з ним зустрітися. Начебто нічого кримінального або вульгарного. На першій зустрічі Саша мені не дуже сподобався, але спілкуючись з ним далі, я змінила свою думку. Через півтора року ми одружилися.

Після весілля я пішла в автошколу, оскільки завжди мріяла водити машину. В автошколі у мене був інструктор, ровесник мого чоловіка, звали його Іван.  З перших занять ми з Іваном відразу ж знайшли спільну мову, він розповів, що одружений вдруге й у нього двоє дітей. Кожен день, коли в інструктора видавалася вільна хвилина, він відразу писав або дзвонив мені. Вечірньої пори він пропонував покататися, оскільки я ще не вміла толком їздити, то не відмовлялася і ми їздили практично всю ніч.

Коли я здавала іспити, за мене Іван переживав значно більше ніж чоловік. Коли права були отримані, а нова група ще не набралася, Іван поїхав до свого міста і сказав, що залишиться там. Природно, спілкування ми продовжили, кожен день телефонували один одному. На останній нашій зустрічі, я подарувала йому блокнот з моїми віршами. Вірші – це моє хобі.

Через місяць, відколи ми не бачилися, Іван зателефонував мені та сказав, що пішов від дружини і їде за мною. Такого повороту я точно не очікувала. А за день до цього я зрозуміла, що вагітна. Чоловік був на сьомому небі від щастя. А тут такий поворот …

Іванові я відразу сказала, що з ним нікуди не поїду – виховання не те. Потім кілька місяців він писав і дзвонив, але я його додала в чорні списки. Я народила сина, а через 2 роки другого. Іван перестав писати і я почала забувати про нього …

Минуло вже 6 років, як я нічого не чула про Івана. І так вийшло, що від роботи, мене направили у відрядження в його місто. На вулиці була зима, дорога була погана і мене занесло. Машина, на якій я вилетіла з траси, пару разів перекинулася. Слава богу, що я дивом залишилася жива. Був струс і пару подряпин. У свідомість я прийшла в лікарні. Мене вилікували та відправили додому. Але через місяць.

Чоловік був радий, що залишилася жива, але сильно журився з приводу розбитої машини. Слово за слово, ми з ним почали лаятися. Дня не минало, щоб він не згадував моє «мистецтво водіння». Прям дістав уже. Потім став чіплятися, як я готую, як я прибираю, перу, виховую наших синів, його немов підмінили. А потім мені (по секрету), бабусі біля під’їзду доповіли, що бачили його з «блондинкою в короткій спідниці».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩