Люба здригнулася від почутого, те, що у подруги не було дітей через здоров’я, вона чула вперше. Галина всім говорила, що вони з чоловіком просто вирішили пожити для себе, накопичити на квартиру і машину, але житло у пари вже кілька років як є, машину їм подарували батьки на річницю весілля, а дітей все ще немає

 

Всю ніч Люба знову не спала. Вона ніколи б і не подумала, що материнство стане для неї настільки важкою ношею. Жінка вирішила, що так більше не витримує.

– Я так більше не можу! З мене досить! – говорила Люба, кидаючи речі в сумку.

– Зупинися ж, ми всі втомилися, це нормально, у нас маленька дитина, куди ж ти підеш? – намагався заспокоїти її Павло, розуміючи, що якщо дружині що і спало на думку, то він навряд чи її зупинить.

Через кілька хвилин за Любою закралися двері, а потім прокинувся Андрійко і заплакав, вимагаючи маму, треба було погодувати і переодягнути малюка. Руки не слухалися, голова гула, хотілося тільки одного – кілька годин спокійного сну, того, чого їм з дружиною так не вистачало останні кілька місяців. Андрійко спав тільки на руках, якщо він прокидався в ліжечку посеред ночі, то влаштовував безсонну ніч не лише своїм батькам, але і сусідам.

Люба вставала і качала, качала малюка, а потім так і засинала з ним сидячи на кріслі. Павло рідко допомагав дружині, він багато працював, часто брав нічні зміни, з народженням сина переїхав в гостьову кімнату, щоб ночами міг хоч трохи виспатися.

І ось він стоїть з немовлям на руках зовсім один, не знаючи з чого почати: заспокоїти, переодягнути чи нагодувати… Миттєво придумав вихід із цієї ситуації – треба подзвонити мамі.

– Мамо, прийди з Андрійком допоможи, Любі треба було терміново піти, а мені з нічної треба виспатися, і може … залишишся у нас на якийсь час, я взяв підробіток…

***

Люба безцільно бродила по міських осінніх вулицях, в обличчя дув холодний вітер, а куртка, яку вона наспіх накинула була зовсім не по погоді. Іноді їй зустрічалися щасливі матусі з колясками, чи стурбовані татусі, які міцно тримали за руку своїх чад. Вона закривала очі і уявляла, що одного разу і Андрійко підросте, стане спокійнішим і дорослішим, і вони підуть ось так за руку на прогулянку по місту…

Люба не помітила, як почався дощ. Вона якраз підійшла до будинку Галини, своєї інститутської подруги! Через кілька хвилин наскрізь промокла, вона подзвонила в двері колишньої однокурсниці.

– Господи! – сплеснула та руками, – що з тобою? Проходь, я чайник поставлю.

– Дякую, я тільки дощ перечекати…

А через годину Люба вже забулася глибоким сном в гостьовій кімнаті подруги. Скільки вона проспала? Прокинулася, і не могла зрозуміти – чи то ніч, чи то вже ранок. Жінка лежала в непроглядній темряві, вдивляючись в обриси вікна, намагаючись вгадати котра зараз година. Непомітно для себе вона почала прислухатися до розмови, яка долітала звідкись із глибини квартири…

– Ні, не вийшло… лікар сказав більше не пробувати, для мого здоров’я можуть бути серйозні наслідки, – потім почулися схлипування – мамо, чому все це відбувається з нами, що я зробила в цьому житті не так?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩