ВЖЕ ДEЯКИЙ ЧAС МАМА БУЛА СAМА НЕ СВOЯ. НE ПОДOБАЛОСЯ ЇЙ В МIСТІ ЖUТИ. СИН ВІДPАЗУ ПІСЛЯ ПОXОРОНУ БAТЬКА СКAЗАВ, ЩОБ ЇXАЛА ДО НИХ. ПОГOДИЛАСЯ, БО ЗИМА ДOВГА, ХАТУ НАТOПИТИ ТРЕБА, ВОДУ НOСИТИ ДАЛЕКО, А ВОНА НЕЗДYЖАЄ. ЗАПЛAКАЛА, МОВ ДUТИНА. – ХАЙ ТАМ ЯК, А Я ДOДОМУ ХOЧУ. ХОЧУ ПOМEРТИ У PІДНІЙ ХАТІ

 

Вже дeякий чaс мама була сaма не свoя. Нe подoбалося їй в мiсті жuти. Син відpазу після поxорону бaтька скaзав, щоб їxала до них. Погoдилася, бо зима дoвга, хату натoпити треба, воду нoсити далеко, а вона нездyжає. Заплaкала, мов дuтина. – Хай там як, а я дoдому хoчу. Хочу пoмeрти у pідній хаті.

Баба Єлина, мов скам’яніла, незворушно сиділа біля великого пластикового вікна уже кілька довгих годин. «Як вони тут у цьому городі живуть весь вік? Що тут хорошого? Сидиш, мов у клітці. Як же я за земелькою скучила» Витерла краєм фартуха скупу сльозу. Вже майже півроку живе вона у дітей. Відколи діда пoхoвала. Вони вік прожили рука до руки у всьому і завжди. Сина виростили. Замолоду дуже любилися, й дня не могли прожити один без одного, а на старість ще більше прив’язалися. Піде, бувало, Дмитро до сусіда по якусь дрібничку по господарству, а за ним і баба слідом. За матеріалами “Наш День”

“Мамина вишня в саду”. Автор – Анжела Левченко

А як баба затримається біля магазину, то дід уже біля воріт виглядає, мов рік її не було. Посміхнулася. Гарно жили. Але комусь першому все одно треба покидати цей світ. Дмитро пiшов тихо, уві сні. Восени. Дощ періщив, мов із відра. Холодно і темно було й на дyші. Навіть уявити не могла Єля, як тепер житиме одна.

Син відразу сказав, щоб їхала до них. Погодилася, бо зима довга, хату натопити треба, воду носити далеко, а вона нездужає. Та й по сусідству майже нікого не залишилося. Хатина їхня на вигоні від села далеченько. То удвох їм було тут добре, а одній, де їй справитися?

Відбули дев’ять днів по Дмитрові, забрала такі-сякі пожитки й поїхала до сина. Він у неї єдина дитина. Віталій добрий, працьовитий, турботливий. І невістка хороша, й онучатка славні. І ставляться до неї дуже добре. Але почуває себе баба Єля зайвою, чужою у цім домі. У них свій уклад, а вона стара вже занадто, щоб підлаштовуватися.

Не звикла сидіти, склавши руки. А тут їй і робити нічого – посуд машина миє, шмаття машина пере, їсти є всього вволю, та й не вміє уже вона зготувати чогось такого теперішнього, яке вони їдять. Єдиною втіхою стало це велике вікно на кухні. Мов телевізор – цілий день можна дивитися, не набридне.

Невістка уже й переживати почала. Чула якось, як казала синові: «Що це з мамою? Може поговори, розпитай, чи не болить що. Сидить біля того вікна, мов нерідна. Може її до лікаря звозити.» І онуки кажуть, щоб виходила на вулицю, прогулялася. Хіба з ними, а сама ні-ні. Боїться вже дуже в тому ліфті застрягнути, чи заблукати де, загубитися. Ще клопоту завдавати, їм і свого вистачає. Та і куди вона піде? Нікого не знає, та й у дворі людей її віку не побачиш.

Будинок новий, одні лиш молоді живуть. Отак і сидить біля свого уявного телевізора. Ще якось зиму пережила. А як блиснуло перше сонечко, як запахло в повітрі молодим зеленим листям, то баба Єлина й зовсім скисла. Це б уже вона й цибульки натикала, редисочки й огірочків насіяла, перші квіточки б свої обсапала-налюбувалася. Аж рветься душа, проситься додому.

– Сину, відвези мене, мабуть, в Солов’ївку, – несміливо якось сказала за вечерею.

– Чого ви, мамо? Хіба вам тут не добре? Чи може образив хто? – розхвилювався Віталій.

– Ну що ви там робитимете? – невісточка защебетала. – Там хата уже пообвалювалася, щурі, мабуть порозносили усе. Сидіть собі в теплі й добрі, куди вам їхати?

Заплакала, мов дитина.

– Хай там як, а я додому хочу. Хочу пoмeрти у рідній хаті.

– Ой, матусенько, не плачте, – пригорнув до себе син. – Поїдемо на вихідні. Мoгuлку батькову провідаємо, походите по подвір’ї, подихаєте, послухаєте пташок.

– Дякую, сину. І тобі дякую, Галинко. Дуже мені у вас добре, не думайте нічого.

– Та ми розуміємо, чого там. Поїдете з Віталієм, бо я працюю цієї суботи, – по голосу невістки чути було, що образилася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩