Все було б добре, та свекрухи в нашому житті ставало дедалі більше. – Лесю, я воліла б забрати сорочки Михайлика додому, ти їх, чи не тим порошком переш, чи що, я не розумію, якісь вони не білі, а сірі!, – сказала під час одного з візитів свекруха. Я була розлючена не на жарт. – Чому ти проти? – здивувався Міша. – Моя мати хоче нам допомогти, принаймні, у нас буде менше роботи!
Жарти про свекруху мені завжди здавалися перебільшеними. Моя свекруха, теж мама – думала я! Але не все так просто!
– Не хвилюйся, моя мати добра і дуже чекає на тебе, – заспокоїв мене Михайло, вирушаючи до неї на знайомство.
Після сьогоднішньої зустрічі я таки переконалася, вона цього дуже чекала.
Коли я похвалила її за випічку, вона відразу сказала: “Я дам тобі рецепт, Міша іншого пляцка їсти не буде!” Мене це вже насторожило. Потім вона пояснила мені, що в Міші “слабке” горло, що молоко з холодильника пити йому не можна, воно має бути трохи теплим, що він не любить майонез, що у нього алергія на котячу шерсть…
– Моя мати не так це мала на увазі, – переконав мене вдома Михайло.
– Розумієш, в неї є лише я, – захищав він свою матір. – Дай їй трохи часу!
Я вирішила не перейматися цим. Михайло був бездоганний вдома, він мені допомагав, ми розуміли один одного, тому я терпіла випадкові візити його матері.
На весіллі вона трохи зневажала моїх “звичайних” батьків, але в загальному все було добре. Потім все і почалося! Моя свекруха буквально зробила “переворот”.
– Я так сумувала за тобою, і надумала заїхати на каву”, – сказала свекруха в дверях.
– У нас немає нічого до кави, – тихо сказала я Михайлові. – Ближче вечора збиралась йти і щось прикупити солоденьке.
– Як? Як можна їсти ці вироби з магазину? Тобі що, важко самій щось приготувати? Для цього багато розуму не потрібно! – сказала свекруха.
– Міша любить більше вершків у каві.
– Міша, врешті-решт, ти можеш за мене заступитися? Ти мені говорив, який смачний рулетик я купила, кращий, ніж твоя мама готує. А кава? Ти ж мені сам сказав, що таку смачну тобі ніхто в житті ще не готував, бо я туди не даю стільки вершків! – Мама в цей час не промовила жодного слова, Міша також сидів за столом мовчки.
За словами свекрухи, я ніколи не попрасувала сорочку так, як потрібно, а точніше сказати, так, як би це зробила вона. Я погана господиня, а ще у мене немає смаку гарно одягтись, зробити макіяж…
– Михайлику це точно не подобається, він просто немає сміливості сказати тобі це у очі, – говорила свекруха.
Він справді не мав сміливості. Бо інакше він би протистояв своїй матері і заступався б за мене.
Коли ми були одні, нам було весело і зручно. Та свекрухи в нашому житті ставало дедалі більше.
– Лесю, я воліла б забрати сорочки Михайлика додому, ти їх чи не тим порошком переш, чи що, я не розумію, якісь вони не білі, а сірі!, – сказала під час одного з візитів свекруха.