Все було б добре, та свекрухи в нашому житті ставало дедалі більше. – Лесю, я воліла б забрати сорочки Михайлика додому, ти їх, чи не тим порошком переш, чи що, я не розумію, якісь вони не білі, а сірі!, – сказала під час одного з візитів свекруха. Я була розлючена не на жарт. – Чому ти проти? – здивувався Міша. – Моя мати хоче нам допомогти, принаймні, у нас буде менше роботи!

 

Жарти про свекруху мені завжди здавалися перебільшеними. Моя свекруха, теж мама – думала я! Але не все так просто!

– Не хвилюйся, моя мати добра і дуже чекає на тебе, – заспокоїв мене Михайло, вирушаючи до неї на знайомство.

Після сьогоднішньої зустрічі я таки переконалася, вона цього дуже чекала.

Коли я похвалила її за випічку, вона відразу сказала: “Я дам тобі рецепт, Міша іншого пляцка їсти не буде!”  Мене це вже насторожило. Потім вона пояснила мені, що в Міші “слабке” горло, що молоко з холодильника пити йому не можна, воно має бути трохи теплим, що він не любить майонез, що у нього алергія на котячу шерсть…

– Моя мати не так це мала на увазі, – переконав мене вдома Михайло.

– Розумієш, в неї є лише я, – захищав він свою матір. – Дай їй трохи часу!

Я вирішила не перейматися цим. Михайло був бездоганний вдома, він мені допомагав, ми розуміли один одного, тому я терпіла випадкові візити  його матері.

На весіллі вона трохи зневажала моїх “звичайних” батьків, але в загальному все було добре. Потім все і почалося! Моя свекруха буквально зробила “переворот”.

– Я так сумувала за тобою, і надумала заїхати на каву”, – сказала свекруха в дверях.

– У нас немає нічого до кави, – тихо сказала я Михайлові. – Ближче вечора збиралась йти і щось прикупити солоденьке.

– Як? Як можна їсти ці вироби з магазину? Тобі що, важко самій щось приготувати? Для цього багато розуму не потрібно! – сказала свекруха.

– Міша любить більше вершків у каві.

– Міша, врешті-решт, ти можеш за мене заступитися? Ти мені говорив, який смачний рулетик я купила, кращий, ніж твоя мама готує. А кава? Ти ж мені сам сказав, що таку смачну тобі ніхто в житті ще не готував, бо я туди не даю стільки вершків! – Мама в цей час не промовила жодного слова, Міша також сидів за столом мовчки.

За словами свекрухи, я ніколи не попрасувала сорочку так, як потрібно, а точніше сказати, так, як би це зробила вона. Я погана господиня, а ще у мене немає смаку гарно одягтись, зробити макіяж…

– Михайлику це точно не подобається, він просто немає сміливості сказати тобі це у очі, – говорила свекруха.

Він справді не мав сміливості. Бо інакше він би протистояв своїй матері і заступався б за мене.

Коли ми були одні, нам було весело і зручно. Та свекрухи в нашому житті ставало дедалі більше.

– Лесю, я воліла б забрати сорочки Михайлика додому, ти їх чи не тим порошком переш, чи що, я не розумію, якісь вони не білі, а сірі!, – сказала під час одного з візитів свекруха.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩